Віталій Василенко: “Моє призначення – допомагати людям”

Він зламав стереотип, що наркоманія – невиліковна. Слава про унікальну методику Віталія Василенко давно вийшла за межі України, а кількість його пацієнтів обчислюється тисячами. Більшість з них назавжди позбулися наркотичної залежності.

Батьки-працівники мистецтва: мати – оперна співачка, батько-художник., Богемна середа. Я займався малюванням, музикою, і мені було зумовлено стати музикантом. Все йшло дуже непогано. У музичній школі мені давали направлення у Гнесинку, минаючи училище. Але так сталося, що я зламав руку, і вступати вже не поїхав. Для батьків це було катастрофою, а я сприйняв удар долі спокійно. Не можна сказати, щоб горів тільки цим і уявляв себе виключно музикантом. У мене була маса захоплень. Взагалі, за натурою я честолюбна людина, і якщо чимось займався, то намагався бути в цій області кращим. Егоцентричний, самозакоханий, за все життя нікому ніколи не підкорявся, не просив, ні перед ким не принижувався, ніколи ні від кого не залежав. Допомагати – допомагав, виручати – виручав. Деякі вважають це зарозумілістю, але ось такий я за характером.

Яка хороша професія – допомагати людям!

Рука повільно заживала, було зроблено кілька операцій. На одній з них я звернув увагу на лікаря, як він старанно все робив, і подумав: «Яка гарна професія – допомагати людям!». Так вирішив вступити до медичного інституту. Адже в медичному середовищі з моїх рідних нікого не було. Я не готувався спеціально, вступив легко, з першого разу. Вчитися було цікаво, хоча бачив, що матеріальних перспектив ніяких. На якомусь етапі хотів кинути навчання. Завжди був матеріально незалежним, і навіть будучи студентом – грав в ресторанах, заробляючи свої гроші. В інституті мене називали «талановитим ледарем». Лекції прогулював, а потім відпрацьовував. За часом мені це було вигідно: три прогуляні пари можна було відпрацювати за пару годин. Якщо на лекціях можуть запитати, чи не запитати, то тут завжди потрібно відповідати добре. Так я економив час. Психіатрією зацікавився на останніх курсах інституту, закінчив ординатуру. Тоді у мене, молодого амбітного лікаря, вже з’явилися ідеї, що я можу щось змінити, просунути, зробити.

Але потім зрозумів, що спеціальність мало перспективна. Вилікувати цих людей повністю неможливо. Ремісії короткочасні, а пацієнти завжди повертаються назад. Адже для лікаря важливо бачити результати своєї роботи. Такий стан справ і обстановка мене дуже гнітила і обтяжувала. Пропрацювавши два роки, я розчарувався і пішов з великої психіатрії. Якийсь час працював на «швидкій». Ці навички з порятунку життя людей дуже знадобилися в подальшій роботі.

Це Ваш коник, займайтеся цим!

Ще в інституті серйозно захопився гіпнозом. У мене це виходило легко і результативно. Викладач радив: «Це Ваш коник, займайтеся цим». Повернувся в малу психіатрію. У 29 років я був наймолодшим психіатром – наркологом. Тоді не було наркоманії, проблемою був алкоголізм. До мене приїжджали на лікування з усього Радянського Союзу. Але з часом довелося виїхати на Кавказ, тому що приватна практика, якою я займався, не була вирішена. Грошей за лікування ніколи не вимагав, хто міг, той і платив. Лікував все одно всіх однаково. Пацієнти бачили, як я «гарував», вони отримували результат, і були вдячні. Там же на Кавказі я став займатися лікуванням ДЦП (дитячий церебральний параліч) та наслідками інсультів. Я вважаю свої результати великим досягненням. Моя методика лікування не зовсім звичайна, дещо агресивна, дуже авторитарна. Я проводив жорсткий блискавичний гіпноз. У мене виходило, були випадки, коли пацієнти відразу відкидали милиці і палички. При інсульті уражені нерви і м’язи не відновлюються, але можна задіяти резервні сили організму. Пацієнти, що абсолютно не могли себе обслужити, починали здійснювати елементарні дії: вмиватися, розчісуватися, ходити без палички, їсти і т.д. Це справді диво і досягнення. Параліч залишається, організм повністю не відновлюється, але з каліки людина стає самостійною. Тоді я зрозумів, що грубі органічні захворювання можна лікувати за рахунок психотерапії та гіпнозу. Іноді, це дає дуже хороші результати.

Працювати самостійно мені не давали, навіть хотів виїхати за кордон, але тут трапилася «перебудова» і з’явилися нові можливості. Так народився наш центр, який спеціалізувався на лікуванні алкоголізму, а після і наркоманії. Двадцять п’ять років тому першим моїм пацієнтом-наркоманом став молодий запорізький хлопець.

А в той час вважалося, що наркоманія невиліковна і займатися нею не варто. Але будучи самовпевненим і амбітним, я просто вирішив для себе, що точно з цим впораюсь. І впорався! З закінченого наркомана ця людина стала хорошим батьком і успішним бізнесменом. І ось тоді я зрозумів, що це не така страшна і невиліковна хвороба, і як всяка хвороба піддається лікуванню. З часом з’являлися нові ідеї, метод удосконалювався і був запатентований.

Корінна відмінність нашої наркологічної клініки

Ні для кого не секрет, що наркотична та алкогольна залежності представляють із себе не тільки фізичну, але й психічну залежність. Тому лікування наркозалежності має бути комплексним і грунтуватися на позбавленні від двох цих проблем. Існує безліч наркологічних центрів і клінік, які з успіхом долають фізичну залежність. Корінна відмінність цієї наркологічної клініки від всіх інших у тому, що там не просто займаються лікуванням алкоголізму, ігроманії та інших видів залежностей, а реально знімають психічну залежність, гарантовано прибирають з психічної сфери мислення і пам’яті, з голови бажання вживати наркотик. Так звана пацієнтами «тяга», «цвях», «хробак» повністю пригнічуються, забувається фраза «наркотик чекає».

Ми знаємо, як знищити наркоманське «Я». Ми даємо можливість народитися вдруге, але це не ті пологи, які тривають годинами, це – важка робота, яка триває тижнями, місяцями. В результаті психологічного впливу пацієнт не зможе згадати «кайф», він забуде відчуття «приходу».

Ще однією особливістю наркологічної клініки є те, що тут не ставиться питання про ремісію, про тимчасове утримання від наркоманії та алкоголізму. Лікування наркозалежності проводиться, грунтуючись на основний постулат: «Ти маєш реальну можливість виїхати з центру колишнім наркоманом, здоровою людиною».

– Я ввожу в свідомість пацієнта думку не про ремісію, а про остаточне одужання. Іноді колеги необдумано повторюють фрази: «наркотик вміє чекати», «не існує колишніх наркоманів». Але, якщо вдуматися і спробувати пошукати першопричину, пошукати того, хто вперше вимовив ці слова – ми вважаємо, що відповідь буде одна – це торгаш наркотиком, «барига», той кому до самої смерті потрібна людина, що приносить гроші, віддає своє життя, честь, совість.

Наркотик – це самотність і постійне страждання.

– Коли я тільки починав працювати з наркозалежними, саме слово «наркотик» вживалося рідко. Зараз же воно часто використовується не тільки в побуті, але і навіть в піснях: «любов – наркотик». Вводиться в свідомість людей, що наркотик – це щастя, це щось хороше. А насправді, наркотик – це самотність, постійне страждання, втрати, смерті, тому що у наркоманів немає майбутнього. Вони не випробують щастя любові до жінки, до своєї дитини, їм не вдасться домогтися чогось у житті. Не буде нічого. Вони не чують, не бачать, не помічають. Це люди без серця, без душі, що живуть у своєму ілюзорному маленькому світі, реально не бачачи навколишнього світу. Їм не дано побачити своїх онуків, так як вони не доживають до цього віку.

До ризику схильні буквально всі соціальні групи

Лікування в клініці не з дешевих, але Віталій Іванович не відмовляється від, так званих, «соціальних» хворих. Не всі, хто гостро потребує лікування, можуть його оплатити.

– Шкода таких людей і іноді я їх беру. На жаль, як показує життя, тенденції до зменшення числа наркозалежних немає. Ще років 10-12 тому термін «наркоман» в нашій країні навіть для лікаря-нарколога був в дивину. Сьогодні ситуація в корені інша – наркоманів вже не одиниці, ім’я їм – легіон. Та й соціальний склад помітно змінився: жертвами наркотиків, завдяки невтомній «роботі» наркомафії, все частіше стають не декласовані елементи, а діти з цілком благополучних, «платоспроможних» сімей. До ризику схильні буквально всі соціальні групи, різниця тільки в якості і вартості наркотику. Потрібно розуміти, що ні у однієї людини немає імунітету від цього. Вибір є тільки в тому, щоб вжити або не вжити, а далі вибору не буде! Вкрай важливо бажання самого пацієнта позбутися залежності, без цього результату не буде. З наркотиком спочатку ти вмираєш в соціальному житті, а потім і у фізичному.

Пропаганду боротьби з цим злом необхідно починати з молодших класів школи. Майже всі мої знайомі приводили в центр своїх дітей для того, щоб показати реальні страждання наркоманів, їх гнилі руки і ноги.

Мої учні можуть більше, ніж інші

– Від своїх співробітників я вимагаю не «писанини», а результату. У них європейський рівень і вони можуть більше, ніж можуть інші. Результативність їх роботи дуже висока – 72 -75%. Для нас «зрив» – це не норма, це «ЧП». Хочу, щоб мої лікарі викинули з голови слово «неможливо». Ми не повинні сліпо повторювати попередній досвід, можливо, він не вірний, необхідно рухатися вперед. У медицині всі відкриття траплялися «всупереч», наприклад, відкриття пеніциліну.

Міра відповідальності

– Моя міра відповідальності – це залишатися порядною, щирою людиною, бути добрим і мати почуття співчуття до людей. Якщо ти взявся за справу, то викласти до кінця і зроби максимально те, що інші зробити, можливо, не зможуть.

Новорічні побажання

– Хочу побажати всім здоров’я і ніколи в житті не зіткнутися з тією проблемою, з якою я працюю.

журнал “PERSONA” січень-березень 2014