Мандрівка в пекло…

Вони могли б служити довідником для новачків, які не розпізнають під повільністю опіуму одну з найнебезпечніших сторін швидкості. Чому великі люди, що пізнали за життя славу, геніальні письменники, творчість яких увійшла до спадщини світової культури, не уникли притяжіння традиційних наркотиків? Як свідчить історія, ті з них, хто першим скуштував дурман, перший і зловживав ним. Хоча в біблійних віршах згадується про нещастя, що обрушиться на тих, хто згрішив проти неписаних законів помірності. Однак ніщо не змогло перешкодити поширенню наркотиків.

Щоб відповісти на ці та інші питання, я звернувся до Віталія Василенко – керівника Запорізького центру реабілітації наркоманів, лікаря-психотерапевта, психіатра – нарколога. За 16 років існування центру в ньому вилікувалось більше тисячі наркоманів. Крім унікального методу лікування, розробленого Віталієм Івановичем, тут є й інша особливість. До лікаря Василенко приїжджають лікуватися по “ланцюжку” – це коли хворий, що вилікувався, привозить своїх близьких і знайомих, яких спіткало таке ж горе. Є ще одна відмінна риса цього центру. Основними пацієнтами Запорізького центру є громадяни Ізраїлю, Канади, Греції, Німеччини, Туреччини. Словом, лікаря Василенко знають у всьому світі через його унікального методику лікування.

– Відомо, що в гробницях фараонів знаходили пилок конопель. Це означає, що наркотичні речовини були відомі більше трьох тисяч років тому. Ці речовини застосовували жерці, щоб змінити свідомість людей. А ось хто першим випробував наркотичні речовини – історія замовчує. Вживали наркотики тому, що вони змінювали не тільки свідомість людини, а й давали відчуття ейфорії, можливість відключитися від реальності. – І тільки в 1987 році про наркоманію як соціальне явище заговорили в нашій країні. Ви не один десяток років займаєтеся цією проблемою. Невже до цього у нас не було цього зла?

– Можу стверджувати, що раніше у нас його було мало. Коли ж привідкрили “залізну завісу”, до нас разом з вільною демократією проникла і ця біда – наркоманія. Республіки колишнього Союзу були не готові до такої інтервенції наркотичних речовин.

А наші хлопчики і дівчатка захотіли спробувати цього зілля, не знаючи, що достатньо випробувати наркотик два-три рази, щоб стати його рабом. Далі – путівка в пекло.

– Як у розвинених країнах відносяться до наркотиків?

– Там існує думка, що “бавляться” наркотиками в основному багаті і забезпечені люди, які переситилися життям і в наркотиках шукають гострих відчуттів. А ще вживають ті, хто має особливі риси характеру. Такі особистості або потрапляють до психіатричних лікарень, або вживають наркотики. А ось, скажімо, в Німеччині, Греції, Ізраїлі застосовують замісний метод лікування. Це коли хворим наркоманією дають вільно цей дурман, щоб вони не крали, не купували у наркодилерів. Суспільство там живе за принципом «помирай, якщо хочеш, але не заважай нам жити».

– Як ви ставитесь до того, що є вільний доступ до літератури, де описані методи синтезу наркотичних речовин, і кожен бажаючий в змозі створити наркотики самостійно?

– Звичайно, це погано. Але мене більше турбує, що деякі естрадні групи відкрито оспівують наркотики. Хоча в будь-якій правовій державі це протизаконно. Зверніть увагу на російські канали, телетрансляції з якої-небудь вечірки або дискотеки. Я, як лікар-нарколог, бачу, що не тільки ведучі, але і “зірки” знаходяться під наркотичним впливом. Молодь бачить все це і наслідує “взірець”.

– Статистика свідчить про те, що кількість наркозалежних хворих збільшується. У 1985 році в нашій області було зареєстровано 14° хворих, зараз – близько до тисяч. А в Україні ця цифра “зашкалила” за 100 – тисячну позначку.

– Помножте цю цифру в 6-8 разів – і вийде приблизна цифра хворих. Щоб здолати це зло в країні, необхідно вживати радикальних заходів на рівні державної політики. Потрібні відділи боротьби з наркотиками, співробітники яких були б порядними людьми. Адже це нісенітниця, коли співробітники цих підрозділів не тільки не намагаються боротися з наркобаронами, але і допомагають їм. Як це відбувалося до недавнього часу в нашій області.

– Згідно з даними Запорізького фонду з боротьби з незаконним обігом наркотиків, щодоби в нашій області наркобарони отримують більше одного мільйона гривень. Може, в цьому криється відповідь, чому наша влада так мляво веде боротьбу з наркоманією?

– Безперечно, наркотики – прибуткова справа. Однак ті, для кого це є бізнесом, не хочуть зрозуміти, що у них теж є діти, онуки, які в будь-який момент можуть “сісти на голку”. Страшить і той факт, що за своє коротке життя наркоман залучає до своїх лав до десятка «новобранців».

– Віталій Іванович, знаючи цю проблему зсередини,чи не відвідують вас думки, що ви боретеся з вітряками?

– Зізнаюся, що бувають такі думки. Але поринаючи щоразу в конкретну долю хворого, розмовляючи з його батьками, бачу в їхніх очах відчай і біль безвиході. Від цього, повірте, мені дуже важко. Не для красного слівця скажу, що мрію про той час, коли залишуся без роботи як нарколог.

– Коли доводилося розмовляти з тими, хто позбувся цього зла, з їх батьками, вони називають вас не інакше як Богом, як людиною, що подарували друге життя.

– Як лікарю – мені це приємно, тому що працюю на кінцевий результат. У цьому плані мене тішить самолюбство і усвідомлення того, що тут, в центрі реабілітації, ми можемо робити те, що не можуть інші. У такі моменти розумієш, що не дарма працюєш.

– Як народжувався ваш унікальний метод лікування?

– Після закінчення Запорізького медичного інституту відслужив в армії. Потім почав лікувати тих, хто страждав після інсульту, займався хворими на дитячий церебральний параліч за допомогою стрес-шокової терапії. Це давало непогані результати: паралізована людина по твоїй команді і бажанню починає рухати рукою і самостійно їсти. Були й такі випадки, коли після стрес-шокової терапії мої паралізовані хворі піднімалися з колясок і йшли без допомоги милиць.

– Мені довелося бути присутнім на сеансі шокової терапії. Чесно кажучи, це видовище не для слабкодухих. Адже Ви вводите хворих в такий стан, коли при слові “наркотик” їх в буквальному сенсі вивертає навиворіт.

– Справді, метод лікування жорсткий. Але інакше не можна. Необхідно жорстке імперативне втручання в психіку хворого і навіювання думки, що наркотики – це смерть. Щоб хворий навіть у думках не допускав можливості хоч коли-небудь спробувати наркотичні речовини. Необхідно врахувати, що з кожним хворим працюємо за індивідуальною схемою. У центрі зібрався прекрасний колектив фахівців з різних напрямків медицини. Дійсно, сам я не зміг би досягти таких результатів. Якщо головною метою стрес-шокової терапії є страх хворого перед наркотиками, то, по бажанню пацієнта, остаточну крапку в лікуванні ставимо за допомогою провокації. Це коли хворому вводиться спеціальна сироватка, яка кодує від наркотиків на строк від 3 до 6 років. А щоб хворий знав, що його чекає в разі прийняття хоча б малої дози наркотику, проводиться провокація. Вводиться невелика доза наркотику, і хворий потрапляє в коматозний стан. З нього може вивести реанімаційна бригада.

– Хворих, які вже лікувалися в подібних закладах інших країн, дивує той факт, що в центрі до них відносяться з повагою, а на вікнах немає грат, ніякої охорони.

– Лікування – справа добровільна. Приїхав – лікуйся. Третього не дано. Шанобливе ставлення до хворого – теж частина методу лікування. Не секрет, що навіть самі наркомани махнули на себе рукою. Ми ж намагаємося повернути їм віру в себе. Так, вони хворі, але не покидьки суспільства. Тому в кожній палаті встановили кольорові телевізори, справили скрізь євроремонт.

– До речі, більшості приміщень 1-ї міської лікарні, де знаходиться центр реабілітації, більше 100 років. За ваш рахунок зроблено капітальний ремонт, зведено паркан, а хворі безкоштовно отримують обіди з обов’язковим другим – м’ясним блюдом. У скільки вам обійшлася ця благодійність?

– Ще Сенека говорив, що цінність чесноти в ній самій. Ось і я отримую справжнє задоволення, коли усвідомлюю, що допоміг нужденним людям, а значить, і улюбленому місту. Нещодавно подарував 1-й міськлікарні автомобіль “Славута”. Про капітальний ремонт лікарні можу лише сказати, що було б легше побудувати нові приміщення.

– Чому, маючи такі позитивні результати лікування, ваш метод не поширюється по всій країні? Як до нього ставляться представники офіційної медицини?

– Мій метод – суто індивідуальний, і тут враховується не тільки моя особистість, а й характер. Ніякого секрету з цього я не роблю. Пропоную всім зацікавленим у лікуванні наркоманії гіпнозом приходити і переймати досвід. Але, на жаль, поки ні в кого не виходить. Хоча охочі є. Офіційна медицина ставиться ніби з повагою, хоча і не з любов’ю. ( Сміється. )

– Пам’ятається, після сеансу суперстрес-шокової терапії я хотів задати вам пару питань, але побачив в очах смертельну втому. Як ви відновлюєтеся після такнх сеансів?

– Навантаження, звичайно, колосальне. Після важкого сеансу, буває, засинаю тільки десь в 4 – 5 ранку. Коли стає не під силу – їду на дачу. Любуюсь матінкою-природою. Займаюся спортом. Люблю пограти на фортепіано. Адже був час, коли я довго вирішував, яку професію вибрати – музиканта чи медика. Все це дає можливість тримати форму. Не приховую, що за один сеанс суперстрес-шокової терапії деколи втрачаю до з кілограм ваги. Тому відновлюватися доводиться інтенсивно.

– Судячи з пацієнтів, вас знають у багатьох країнах світу. Не запрошували переїхати на постійне місце проживання за кордон?

– Першими запропонували сусіди – москвичі. Потім була можливість виїхати до Словаччини, Німеччини, Ізраїлю. Однак я, як би це пафосно не звучало, – патріот. Хоча в моєму понятті батьківщина – це мій дім, мої діти, моя сім’я. Зізнаюся, що до недавнього часу мені не подобалося, що творилося в нашій країні. Боюся наврочити, але є надія, що нинішня влада буде більш гуманною, порядною. Може, тоді проблема боротьби з наркоманією вирішуватиметься рішучіше.

Автор Володимир Махинько, спеціально для “ІТ”

газета “Істеблішмент”