Posted on

Дядьку, Вам памперси не тиснуть?

Глава про те, як співзалежні, вважаючи, що піклуються про близьку людину, насправді дбають тільки про її хворобу.

Інший варіант помилкової поведінки – це турбота. Але не просто увага до близької людини, а надмірна турбота будь-якою ціною, а іноді ціною свого здоров’я і навіть ціною свого життя. Турбота до самопожертви! Турбота до самозречення!

Наведу приклад. Розповідає жінка, 79 років, про сина. Синові 52 роки, живе в окремій квартирі. Він інвалід II групи, що, втім, не заважає йому пити горілку. Та й інвалідність собі він заробив багаторічним пияцтвом.

– Я приношу йому сумки з продуктами, викладаю в холодильник. Я готую їсти, перу, прасую білизну, наводжу йому чистоту, а він приходить п’яним і мене на три букви посилає.

А чи заслужив він таку турботу? А, можливо, матері краще витратити пенсію собі на ліки, на відпочинок? Може бути, їй для себе зробити щось приємне? Ні, мати думає, що вона піклується про сина. Насправді ж вона дбає не про сина, а про його хворобу. Вона створює йому умови для пияцтва. Не помітила вона, що немовля в будинку вже давно підмінили неголеним мужиком з пляшкою чи шприцом в кишені. А вона все сюсюкає, все гладить по голівці, все витирає сопельки. Не помітила вона, коли її сина підмінили на хворобу.

Справа в тому, що особистість хімічно залежної людини роздвоєна. В ній поєднуються наче дві різні людини. Одна – добра, хороша, розумна, сильна, уважна – та, яку любили і люблять. Це здорова, нормативна частина особистості. А інша – у стані сп’яніння або безпосередньо перед алкогольним ексцесом. У такі моменти людина стає черствою, жорстокою, егоїстичною і, взагалі, в ній прокидається щось звірине. Це болісно змінена частина особистості – алкогольна субособистість. На початку першої стадії хронічного алкоголізму переважає нормативна частина особистості. При переході в другу стадію хвороби ці частини рівнозначні. До кінця другої стадії домінує алкогольна субособистість, а від здорової частини особистості залишається відсотків 20. Однак і цього достатньо, аби повернути людину до тверезого життя, якщо подолати в собі співзалежність. Ось і виходить, що ця жінка дбає не про сина, не про здорову частину особистості, а про алкогольну субособистість, про хворобу.

Про інший приклад надмірної турботи співзалежності розповідає дружина хімічно залежного: «О другій годині ночі дзвонить телефон: «Це з міліції. Ваш чоловік сидить п’яний біля ринку і горланить пісні на всю вулицю. Якщо ви його не заберете, то ми відправимо його ночувати в медвитверезник». Якби у неї не було співзалежності, то вона відповіла б: «Ви сюди більше не дзвоніть. У мене сплять двоє маленьких дітей. Ви їх можете розбудити. Та й самій мені до семи на роботу. Мені відпочити треба. А чоловікові подобається ночувати у витверезнику – нехай там і ночує. Він доросла людина, а значить, має право робити помилки і розплачуватися за них». Але у неї співзалежність. Що вона робить? Кидає дітей у порожній квартирі (а якщо коротке замикання або ще якась НП?), бере гроші на таксі (НЕ доньці на взуття, не синові на іграшки), їде через усе місто, забирає чоловіка, обмиває, укладає його спати (себе не шкодує). Вона думає, що проявила турботу про чоловіка. А от нічого подібного. Вона піклується про хворобу! Вона створює йому умови для пияцтва. Розплачуючись за помилки чоловіка благополуччям дітей і своїм здоров’ям, вона не дає чоловікові відчути помилковість його вибору. Звичайно, помилки робить він, а розплачуються інші, ті, хто поруч.

А що станеться, якщо припинити піклуватися про хворобу, не створювати чоловікові умов для пияцтва? Здорова частина особистості залишиться один на один з хворобою, і їй стане по-справжньому страшно. Ось тоді він і відмовиться від алкоголю раз і назавжди. Наведу приклад. Мама пацієнта розповідає: «На нашій вулиці живуть два брати. Пили вони дуже багато. Кинули роботу, стали пропивати речі з будинку. Жили на пенсію батька і матері. Перший не витримав батько – у нього хворе серце. Поховали батька. Мама всю свою пенсію витрачала на синів. Пенсії не вистачало, так вона все літо спину гнула на городі, щоб синів прогодувати. Нарешті не витримала і мама. Брати поховали маму, пройшли спеціальне протиалкогольне лікування, кинули пити, влаштувалися на роботу, і життя у них налагодилося. І ось я якось підійшла до них і питаю: «Чому ж ви раніше не лікувалися? Ви ж своїм пияцтвом останні роки життя батькам отруїли! Не могли ви раніше одуматися? Чому тільки коли мами не стало, ви звернулися за лікуванням?» Один з них мені і відповідає: «Тьотя Маша, але ж нам зараз сподіватися нема на кого. Одні ми залишилися».

Ось воно в чому справа! Закінчилася співзалежність – на жаль, зі смертю батьків – закінчилася алкогольна хвороба у синів. А про що думала мама, коли пенсію витрачала не собі та чоловікові на ліки, а на синів, коли вона себе не шкодувала і на городі для них трудилася з останніх сил? Вона думала «Без мене вони пропадуть. Без мене вони будинок спалять або стануть бомжами. Без мене вони – нуль без палички. Вони ж такі слабенькі і дурненькі, що навіть прогодувати себе не зможуть …» Помилялася мама. Діти завжди розумніші за своїх батьків, і це нормально. Не вірила вона в те, що виростила синів сильними, розумними і гарними. За свою помилку їй довелося заплатити життям чоловіка та своїм. Своєю сліпою любов’ю вона ледь не згубила синів. Як це не страшно звучить, але смерть батьків була для дітей благом. Тільки завдяки цьому вони вижили і повернулися до нормального життя. Адже мати думала, що вчиняє по-геройськи, а насправді була джерелом чужих нещасть і хвороб.

А тепер уявімо , що б сталося, якби матері вистачило здоров’я ще десять років гнути спину на городі і витрачати пенсію на питущих синів? Нагадаю, що перша стадія алкоголізму протікає в середньому протягом п’яти років, а друга стільки ж, скільки і перша. І до середини другої стадії рідко хто доживає … У цьому випадку їй довелося б поховати своїх синів. Тут вже хто кого. Якщо в сім’ї є співзалежність, тоді або алкоголік (наркоман) доведе дружину або батьків до інфаркту, або вони зведуть його в могилу своїми неефективними і свідомо шкідливими діями.

 

Автор: