Глава про те, що батьки наркомана діють абсолютно правильно, але завжди із запізненням на три роки.
Найважче завдання в лікуванні наркоманії, як і алкоголізму, – лікування … батьків наркомана (алкоголіка). З самим наркоманом набагато простіше – його поведінка передбачувана, лікар заздалегідь знає, як буде проявляти себе хвороба в тих чи інших умовах. Лікар знає, на якому етапі які міри слід застосувати, щоб організм наркомана відповів потрібною реакцією.
Так у чому ж справа? Якщо лікар знає, як лікувати, нехай він і вилікує! А справа в тому, що хвороба (синдром залежності) оселилася в тілі наркомана тільки на 50 %, а решта 50 % хвороби несуть у собі батьки. Називається ця частина хвороби – співзалежність, і до тих пір, поки батьки від неї не позбавляться, не вдасться ефективно впливати і на самого хворого.
Не можна сказати, щоб батьки наркомана нічого не робили для порятунку власного сина. Ні. Вони роблять. І роблять багато, але все невчасно і недоречно. Коли треба особливу увагу приділити вихованню та профілактиці хвороби, вони зайняті кар’єрою, зароблянням грошей, будівництвом гаража, дачі, чим завгодно, але тільки не вихованням. Коли хвороба вже сформована, психічне здоров’я сина тане просто на очах і потрібно невідкладне лікування, вони спохоплюються і починають щосили його перевиховувати, або оповивати його любов’ю, турботою та увагою, намагаючись заповнити згаяниц, втрачений дорогоцінний час, запускаючи хворобу. Коли хвороба зайшла дуже далеко і потрібно масивне і тривале лікування, вони обмежуються якимись разовими процедурами або лікуванням у чаклунів і знахарів. Звертаються вони і до лікарів, але при перших же труднощах не погоджуються нарощувати обсяг втручання, а, навпаки, самовільно припиняють лікування і шукають іншого фахівця з «чарівною паличкою».
Рекомендації нарколога вони виконують вибірково, тільки вподобані, а інші просто відкидають, оскільки «моєму синові це не допоможе», або тому що «мені його шкода» або за інших схожих і неспроможних причин. Замість того, щоб суворо і непохильно виконати всі призначення лікаря, вони тупотять ногами і вимагають від сина будь-якою ціною повернути вкрадений телевізор, або затівають переїзд в інше місто, або займаються самолікуванням.
Однак, життя все-таки змусить батьків наркомана виконати всі поради фахівця. Але вони це зроблять із запізненням років на три, коли буде вже занадто пізно, коли те, що залишилося від сина, буде мало схоже на людину. І станеться це тільки якщо дуже і дуже пощастить, і руїнам колись близької рідної дитини просто дивом вдасться дожити до цього часу.
Чому ж батьки наркомана не хочуть робити простих і зрозумілих речей? Вже, здавалося б, чого простіше – зібрати всю можливу інформацію про те, якою підготовкою та кваліфікацією повинен володіти лікар, здатний вирішити цю проблему. Витратити тижнів два (пам’ятаєте, час не чекає) на вибір потрібного фахівця. А якщо вже лікар вибраний і склав план лікування хвороби, тоді слідувати цьому плану до самого переможного кінця, не рахуючись з труднощами і перешкодами, беззастережно виконуючи всі призначення і рекомендації. А як же інакше, якщо мова йде про порятунок життя найдорожчої людини?
Але в тому і річ, що частіше за все відбувається інакше! Хвороба захоплює батьків наркомана зненацька. Вони настільки засмучені тим, що трапилося, що впадають в паніку або в ступор. Або вони опускають руки і взагалі нічого не роблять, чекаючи дива, або смерті. Або починають кидатися зі сторони в сторону. Вони їдуть за тридев’ять земель, де в медичному центрі виконують якусь частину лікування, вважаючи, що цим етапом можна замінити всю необхідну допомогу. Або ж звертаються до приїжджих фахівців, до засобів народної медицини.
Наркоманія прийшла в їхній дім, оселилася в душі сина так раптово, що вони не встигають вчасно зрозуміти це. Їм здається, що зміни в душі не такі вже й значні. Вони помилково думають, що з сином, як і раніше, можна говорити про те, що добре і що погано, що корисно, а що шкідливо. Вони щиро помиляються, вважаючи, що їх звертання до совісті і розуму будуть почуті, як і колись, до хвороби.
І дійсно, зовнішні зміни не такі вже й значні: ті ж очі, але бігають і з обманом; ті ж рідні риси обличчя, хоча зблід і змарнів. І тільки поведінка, тільки вчинки видають із головою присутність чужого, злого і недоброго.
Замість того щоб обговорювати лікування з лікарем, батьки наркомана намагаються знайти компроміс і домовитися з хворобою. Але наркоманія (у тому числі алкогольна) дуже хитра. Вона вселить їм віру в те, що лікарі не лікують, а тільки гроші збирають. Вона доведе їм, що її не треба лікувати повним курсом, що в цьому випадку досить буде якоїсь разової маніпуляції. Наркоманія вкотре дасть батькам чесне слово, що вона зникне, випарується сама по собі, без жодного лікування. Хвороба пообіцяє звернутися до лікування, але тільки не сьогодні, а через тиждень. Через тиждень вона відкладе відвідування лікаря ще на місяць, і так буде тривати дуже і дуже довго, поки батьки нарешті не зрозуміють, що їх водять за ніс. Але і в цьому випадку наркоманія зможе вселити їм, що вони слабкі й безсилі, дарма її лікувати, вона ж невиліковна.
Наркоман буде спритно спекулювати на почуттях батьківської любові, на внутрішньосімейних протиріччях. Хвороба підступно використовує слабкості матері і недоліки батька, застосовує шантаж, погрози, обман, насилля, щоб за всяку ціну отримати кошти на чергову дозу і уникнути достатнього лікування.
Психічний розлад буде швидко прогресувати, рости як сніжний ком, поки заколисані наркоманією батьки не прокинутися від сну, не скинуть гіпнотичного заціпеніння, наведеного хворобою. Поки батьки за допомогою лікаря не навчаться розрізняти прояви хвороби і душу власного сина та не дадуть кожному своє: Богу – Богове, а кесарю – кесареве. Наркоманія буде торжествувати, поки батьки не заженуть хворобу на лікування, а любов і співчуття залишать тільки для здорової частини особистості.
Автор:
Віталій Іванович Василенко
