Повірити у власні сили

Про те, що у батьків (дружини) є все необхідне, аби впоратися з хворобою.

Все в природі влаштовано мудро.

За осінню слідом іде зима. За зимою весна. А там і літо порадує нас сонячними днями. Все послідовно, все логічно. Бувають і несподіванки, бувають і сюрпризи. Але при всій удаваній випадковості цих проявів, вони зумовлені всім ходом подій. Точність, з якою вони можуть бути передбачені, випливає з непорушності законів природи і світобудови, та визначається ступенем пізнання, ступенем вивченості цих законів людиною.

Медицина взагалі, і наркологія зокрема, – наука досить точна, а це означає, що в ній все можна виміряти і будь-який результат можна передбачити з більшою чи меншою похибкою. Наркоманія, як і інші хвороби, протікає за законами природи людини, досить добре пізнаними і перевіреними практикою, тому не становить загрозу здоров’ю суспільства в цілому… в гуманній демократичній державі. Більше того! Рівень розвитку медичних знань дозволяє повернутися до нормального, здорового життя переважній більшості наркозалежних.

Дозволяє, але не повертає!

Реалії нашого життя далекі від ідилічних картинок. На жаль, прогноз хвороби для більшої частини наркозалежних в нашій країні несприятливий. І відбувається це не тому, що наші фахівці мають слабку підготовку та не можуть зустріти страшну хворобу у всеозброєнні. Навпаки. Беремося стверджувати, що вітчизняні наркологи та психотерапевти, які займаються проблемою синдрому залежності, мають величезну практику і неоціненний досвід роботи, що дозволяє їм бути кращими у своїй галузі знань.

Тоді чому ж проблема наркоманії, залежності від наркотиків, стоїть в нашому суспільстві так гостро? Чому досить добре вивчена хвороба забирає так багато молодих життів і становить загрозу здоров’ю населення цілої країни? А тому, що наркоманія і алкоголізм – хвороби соціальні. Їх поширеність і швидкість течії цілком і повністю зумовлені напрямком і заходами соціальної політики. У групі соціальних захворювань, таких як туберкульоз, венеричні хвороби та інші, за кількістю віднесених життів і масштабами шкоди для здоров’я, синдром залежності займає почесне головне місце в Росії. І дійсно, згадайте про недалеке минуле нашої країни, коли в СРСР були випадки наркоманії, але не було явища, що становило загрозу здоров’ю всього населення. Спроби списати досвід успішного контролю за наркологічними захворюваннями на особливості тоталітарного режиму безпідставні, оскільки ця проблема успішно вирішується і в безлічі інших країн з самим різним державним устроєм: в Японії та Китаї, в США та Канаді, в Польщі та Афганістані, в Ізраїлі та Іраку. І тільки щодо Росії Всесвітня організація охорони здоров’я зробила висновок про те, що втрати населення є безпрецедентними для мирного часу.

Повірити в себе.

Але що можуть батьки, якщо навіть держава підписалася у своїй безпорадності? Перше – це повірити в себе. Повірити в те, що своїх власних сил цілком достатньо для вирішення цього завдання, для того, щоб допомогти дітям впоратися з хворобою і повернутися до нормального, здорового життя. Підстав для такої оптимістичної позиції багато. З одного боку, в руках батьків знаходяться всі важелі впливу на хворого. Можливо, вони і не підозрювали про деякі з них, і не знали, як ефективно користуватися ними. Але повірте, таких важелів багато і вони досить дієві, щоб ефективно впливати на поведінку наркозалежного члена сім’ї. З іншого боку, у сина або дочки є слабкі сторони, про яких батьки знають краще ніж будь хто. Нарешті, є лікарі – фахівці, що володіють професійними знаннями про хворобу, є досвід успішного вирішення проблеми серед інших хворих, є люди – друзі, рідні, співробітники і деякі сусіди, що готові відгукнутися і допомогти у біді.

А що протистоїть батькам? Важка хвороба, що оселилася в тілі сина, пустила коріння в сім’ї. Хвороба проте передбачувана, яка протікає за певними законами природи людини, змінити які ні лікар, ні батьки не в силах. Але вони можуть використовувати знання цих законів, щоб допомогти синові відмовитися від наркотиків чи алкоголю назавжди.