Глава про те, як змінити свою поведінку, аби синові (чоловікові) довелося розлучитися зі своєю хворобою.

Велика материнська любов – застилає очі і сліпить душу.

Побився з дівчинкою – дівчинка винна, дражнила сина. Приніс трійку – прискіпується вчитель. Почав випивати – друзі винні. Відрахований з училища – з ким не буває. Розлучення через пияцтво – невістка погана, не хоче зрозуміти сина. Звільнено з роботи – начальник сам п’є ще більше. Пропив квартиру – окрутили шахраї. Спустив зарплату – собі в ліках відмовлю, але сина одягну, взую. Тягне з дому останнє – все одно його буду годувати, він же мій син і мені його шкода. Б’є маму головою об стіну і відбирає пенсію … спохвачується: «Як же це з мого сина виросло таке чудовисько?»

Так, прогавила, прогледіла мати, як в організмі її сина оселився паразит – алкогольна хвороба. Напочатку хвороби вистачає його власного здоров’я. Але паразит швидко росте і починає смоктати соки з дітей, з дружини. Людина швидко деградує. Зупиняється особистісний розвиток, а потім починається особистісний занепад. Одна за іншою втрачаються чоловічі якості. Він вже не здатний любити дітей, захистити сім’ю. Навпаки, це від нього тепер треба захищати дітей та сім’ю. Годувальником стає дружина, а чоловік добуває лише горілку і годує тільки свою хворобу. Зупиняється професійний зріст, а надалі втрачається робота. Дружина виганяє це марне та ні на що не здатне створіння, яке вважає себе мужиком тільки на тій підставі, що воно п’є і курить. Хвороба починає паразитувати і на батьках. Мати, яка вважала, що це невістка погано впливала на сина, виявляє, що і її «абсолютно правильний» вплив діє на сина нітрохи не краще – він п’є все більше і більше. Якщо не пощастить, то загине незабаром або стане інвалідом. Якщо йому пощастить, і він проживе ще пару- другу років, то й батьки від нього теж відмовляться, і він поповнить загін бомжів, збирачів пляшок, макулатури і кольорових металів. Рівень інтелектуального розвитку повертається на рівень розвитку маленької дитини. Сам він не може впоратися з хворобою, але дружина і батьки теж не вживають достатніх заходів, обмежуються якимись імпульсивними, непослідовними, нераціональними діями.

А рецепт лікування від цієї недуги досить простий. Беріть свого синочка з цигаркою (фігурально) за вухо і ведіть на прийом до лікаря. Примусьте його виконати всі призначення, а в разі відмови поставте його (фігурально) в кут, сходіть до лікаря і виконайте всі рекомендації самі.

Але співзалежні блукають в трьох соснах. Вони іноді роками грають одну й ту ж роль,а іноді змінюють їх кожні 5 хвилин. Ось тільки грала роль рятівника – прибирала розбитий п’яницею посуд, штопала пропалені цигаркою брюки, тут же стає праведним переслідувачем. Встає в позу «руки в боки», кричить, лається, звинувачує, виховує. Ще через 5 хвилин стає жертвою, набирає номер телефону матері чи подруги і скаржиться на долю: «Яка я бідна і нещасна! Чому його мама народила на радість, а мене на страждання?»

Співзалежні роками роблять одні й ті ж самі помилки. Вони знову і знову наступають на одні й ті ж граблі. Вони не хочуть помічати, що в житті є багато інших ролей – добрих, хороших: роль людини, яка ніжиться на сонечку на пляжі; роль людини, яка витрачає свої гроші на себе, займається задоволенням своїх потреб; роль людини, яка робить для себе щось приємне. Вони захопилися хворобою близької людини і нічого крім неї не хочуть бачити в житті. Вони мають те, що хочуть мати, і живуть тим життям, яке для себе обрали. І як би вони не намагалися представити себе жертвою обставин, як би не намагалися перекласти відповідальність на іншого – він п’є, а я що можу зробити? – усі навколо бачать інше. Співзалежна людина зробила себе рабою при хворобі сина або чоловіка і отримує те, що заслужила. Але досить подолати в собі співзалежність, як все зміниться на краще.

Ось приклад, як це відбувається: на прийомі алкогольно -залежний зі своєю дружиною. Я спробував розповісти їй про співзалежність, але її зауваження поставили мене в безвихідь. У своїх висловлюваннях вона доповнювала і уточнювала мою розповідь. Тобто, ця жінка була знайома з проблемою співзалежності не гірше за мене.

– Скажіть, а хто ви за професією? – Я думав, що вона працює психологом, психіатром, психотерапевтом або в суміжній галузі. Її відповідь збентежила мене ще більше.

– Я працюю налаштувальником верстатів на машинобудівельному заводі.

– Але звідки ви все це знаєте. Я купую спеціальну літературу, їжджу на курси удосконалення, спілкуюся з колегами. А ви?

– А в нашому місті є лікар (як пізніше з’ясувалося – психолог). Він теж їздить на спеціалізації і теж читає літературу. Він набрав групу з корекції співзалежності, і я вже цілий рік займаюся в цій групі. Збираємося ми один раз на тиждень. Напочатку, коли ми – дружини алкоголіків – зберемося, а лікаря ще немає, ми ділимося своїми бідами: мій так напився, що біля під’їзду валявся! А мій надерся і в міліцію потрапив! А мій … Але тут приходив «лікар», він плескав у долоні і казав: «Стоп, стоп, стоп. Давайте-но краще поговоримо про те, що було доброго в моєму житті за цей тиждень». Він навчив нас відволікатися від хвороби і концентруватися на собі.

І ось, коли я вже ходила до цієї групи чотири місяці, коли я дізналася, що таке співзалежність і як вона проявляється, тільки тоді я зрозуміла, в чому мої дії були помилковими.

Мій чоловік, якщо нап’ється, то над ранок не може прокинутися на роботу. Ніякий будильник його не розбудить. Раніше я будила його в таких випадках. Я ворушила його, поливала водою і мало не стусанами відправляла на роботу. А тут я зрозуміла, що все це лише шкодить, що не треба його рятувати, не треба піклуватися про його хворобу. І я не стала його будити. Він запізнився на роботу і до мене з докорами: «Що ти наробила! У мене через тебе неприємності!» Але я йому пояснила, що неприємності у нього не через мене, а через горілку. Я сказала, що не зобов’язана будити його п’яного і надалі ніколи не буду цього робити. Якщо він не пройде спеціального лікування і не відмовиться від алкоголю, то знову запізниться на роботу. Його звільнять. І ось тоді я не стану купувати йому сигарети і не буду годувати його. Навіть скоринки хліба не дам. І нехай він подумає, чи зможе він влаштуватися на роботу за фахом після звільнення за пияцтво у віці 46 років. Чоловік знову спізнився на роботу. Начальник викликав його на килим і попередив: «Ще одне запізнення – до побачення. Охочих зайняти твоє місце достатньо». Він злякався і жив тверезо сім місяців.

Але ось він знову зірвався. Але ж довго не пив – у сім’ї вже немає підгрунтя для хвороби. Він сам з’ясував по телефону, де і яке лікування, вибрав мій кабінет. А дружина сказала: «Добре, я готова надати тобі моральну підтримку. Сьогодні я не піду в басейн, а проводжу тебе до лікаря». При такому підході проблема вирішується.

Рецепт позбавлення від співзалежності дуже простий. Для того щоб не бути жертвою, не треба брати на себе роль рятівника. Не треба нікого рятувати! Повірте, він сам себе може врятувати, якщо захоче. І він зробить це, якщо ви перестанете створювати умови для пиятики, відсторонитеся (може й не від сина (чоловіка ), але від його хвороби) і витримайте достатню паузу. Прийняти той факт, що ти співзалежний, означає розлучитися з роллю рятівника, страждальця або праведного переслідувача, і з хімічною залежністю. Чи хочете ви цього?

Автор:

Олексій Олексійович Батраков