– Розкажи хто ти, звідки, і чому ти зараз знаходишся у нашому центрі, у Запоріжжі.
– Мене звати Віталій. Сам я з України, але зараз проживаю у Штатах.
– Як довго ти там живеш?
– Одинадцять років. Я приїхав сюди лікуватися від героїну.
– Як ти дізнався про наш центр?
– Брат мого тата побачив по телевізору. Хотів приїхати ще раніше, десь дев’ять місяців назад, але ніяк не виходило, бо мав судимість і треба було з тим закінчити.
– Судимість? Із-за чого?
– Із-за наркотиків.
– Скажи будь ласка, як так вийшло що ти почав цім займатись?
– В мене було нормальне життя, потім я почав зустрічатись із дівчиною. Сталася біда, вона загинула в аваріі. Після того був не в собі, був слабкий. І друзі… Я знав, що вони чимось займаються, але мене це не цікавило раніше. Так, я знав про наркотики, але що воно таке і які через них проблеми можуть бути навіть близько у голові не вкладалося. Вони казали, що це пігулки і вони мені допоможуть від депресії. Я спробував раз, другий, третій. Потім ставало легше і мені хотілося ще більше і більше. – Аколи вже “заліз”, то вже зрозумів що це таке. Не хотілося казати батькам.
– Спочатку були пігулки, а потім що?
– Це одразу був наркотик. Мені казали, що то були роздроблені пігулки, що просто іх треба нюхати і вони так швидше працюють. Отак це почалося. Потім, в один прекрасний день мені подзвонили і запропонували погуляти. Я відмовився і казав, що я захворів. В мене все боліло, я думав, що то грип. Мені відповіли що це не грип,що це мені все погано… Тоді я дізнався у чому я сиджу.
– Наркотики потребують багато грошей. Ти крав чи як? Здому тягнув? Чи тобі батьки давали?
– Спочатку у мене були свої гроші, бо заробляв і жив нормально. Потім почав у батьків позичати і не віддавати.Я мав багато своєї техніки: приставка, комп’ютер. Усе закладав, а потім батьки викупляли. Кожен ранок просинався і думав щоб нового придумати, аби прибрати біль і підти на роботу. Погане життя було.
– Скажи, твої батьки страждали від того що ти приймав наркотики?
– Звичайно, дуже страждали. Мама увесь час плакала й переймалася де я є. Дзвонила постійно. Бабуся… Бували таки часи, що тато був вже такий недобрий до мене,казав: “Я тебе знати не хочу.”. Дуже соромно було.
– Скільки ти вже у нас знаходишся?
– Три тижні. Зараз мама вже поправилась, стала весела, зі мною гарно говорить, не сперечаємось більше. Довіра вже відчувається. На мене банківський рахунок відкрили, бо раніше були одні мінуси. Постійно у борги залазив, а батьки сплачували все.
– Це вже довіра.
– Так, зараз вже набагато краще.
– Зрозуміло. Скажи, будь ласка, може це навіть більше для тих, хто буде дивитися це відео, скажи, у чому полягає лікування для тебе? Коли ти їхав сюди, чи гадав що із тобою будуть проходити такі зміни?
– Ні, я не очікував такого. Коли я приїхав, і у перший день пішов на сеанс… Чесно, мені стало страшно. Я такого ніколи не бачив, і не очікував, що з людьми таке може робитися.
– Здається ти сказав тоді “дурдом”.
– Я навіть не пам’ятаю, що я тоді казав, якщо чесно. Татів брат сказав, що приходить головний лікар, його всі бояться, тебе принижують і так допомагають “злізти”. Але це не правда. Тут ніхто тебе не принижуе, тут всі гарно спілкуються і все це дуже допомагає. Перші півтора тижні у мене ще були такі думки, але потім, після тих сеансів… Я про те усе подумаю і меже вже вивертає. Я не можу ні слухати про наркотики, ні бачити, ні думати. Але це лікування, і я мушу його закінчити. Я не хочу вертатися назад.
– Тобі зараз уколи роблять?
– Мені вже все зробили.
– Яке твоє відношення, коли ти бачиш якщо комусь роблять укол?
– Відвертаюсь. Не можу дивитися. Я не боюсь, просто зараз таке неприємне відчуття.
– Добре. Я тобі бажаю, щоб ти закінчив лікування. Що тиможеш побажати тим людям, хто буде дивитися це відео?
– Те життя, яким ми жили раніше і думали, що воно прекрасне із наркотиком, воно того не варте. Зараз я тут вже три тижні, і якщо бути чесним, я вже не хочу сидіти у кімнаті. Мені цікаво вийти на двір, послухати як птахи співають, подивитися на квіти. Зовсім інакше відчуття. Тим життям жити не треба, потрібно включати голову, хотіти нормального життя і жити.
– Дякую тобі.
– Будь ласка.
Мама Віталія
– Розкажіть, будь ласка, звідки ви приїхали. У чому ваша проблема.
– Ми приїхали зі Сполучених Штатів. Проблема у нас із наркотиками. У нашому містечку дуже багато хороших і гарних хлопців вляпались у цю проблему, один одного затягнули. Хтось по молодості і по дурості, а хтось не розумів що робить.
– Коли Віталій почав вживати наркотики, що змінилося увашій сім’ї?
– Спочатку ми не розуміли що відбувається. Коли я почала бачити що щось не те… Він постійно шукав якісь пояснення. Коли ми вже справді зрозуміли, почались проблеми з грошима. Вигадував різні історії в які ми вірили, бо в нашій сім’ї ніколи не було обману і брехні, була повна довіра один одному. В це і зараз важко повірити.
– Крадіжки були?
– Так, звичайно виносив. Спочатку поки вистачало його зарплатні, коли мав хорошу роботу і гроші, пояснював тим, щ вони їдуть на дискотеки, кіно, відпочинок. Потім почав питати гроші, бо вже не вистачало своїх. Потім я була шокована тим, що у моїй скрінці з прикрасами було практично пусто. Майже нічого не залишилось. Все було винесене. Потім комп’ютер заклав. Пояснював, що комусь дав, щоб програми встановити, то ще щось… Коли я вже притиснула і кажу: “Віталь, щось не те”. Тоді він признався,що заклав. Потім батькові інструменти, з гаражу почав все виносити. По можливості він їх приносив.
– Які з вами відношення стали?
– Ви знаєте, не було нічого такого різкого, не було хамовитості. Просто вигадувались різні історії для того, щоб гроші зайвы взяти, коли йому не вистачало. Якісь пояснення, вигадувались такі правдиві історії. Він зараз вже каже, що коли такий стан, такі речі у голову лізуть, такіісторіі вигадуються… Коли ти нормальний ти ніколи вжитті до такого не дійдеш.
– Скажіть, будь ласка, коли людина вирішує лікуватись, то це означає що вона до чогось дійшла. Що трапилось із ним, із вашою сім’єю, що ви вирішили “Все, терба лікуватись!” ?
Він не раз залишав, намагався своїми силами залишати.Але не виходило. Із тила виводиться, а з голови не просто видалити. Вже проблеми почались із законами, тому що допомагав друзям. А там інші закони… І сам вім ледь не попав за грати. Тоді він зрозумів, що сам він не впорається. Це було вже краєм. Він зрозумів що сам не впорається, але затягнувся час із тими судами і проблемами. Як тильки вони вірішились, ми одразу купили білети і прилетіли сюди.
За час, що ви провили тут, що змінилося?
Я побачила, що в нього є мета. Він став спокійнійший,немає різних історій, немає видумок. Нормальна, хороша людина. Я бачу свою дитину. Я впізнаю свою дитину. Дякувати Богу, ми випадково дізналися про вашу клініку. Віталік був готовий на все – і в інше місто поїхати на довгий час. Він і не питав що там і як весь процес проходить. У нього було бажання покінчити з тим минулим і почати нове життя. Він дуже задоволений і дуже щастливий.
А ви?
Звичайно! Як мама. Коли матір бачить щастливу дитину, то й вона щастлива.
Бажаємо вам успіхів.
Дякуємо, що ви є і допомагаєте всім.
