Posted on

Ефективність різних методик лікування залежностей

Ефективність різних методик лікування залежностей

Актуальність проблеми боротьби з наркозалежністю очевидна – за даними ВООЗ, в даний час, за неповними даними, близько 10% дорослого і підліткового населення Землі страждає цією страшною, смертельною недугою, і з кожним роком зростає число наркозалежних і жертв «білої смерті».

За даними ВООЗ, середня тривалість життя наркомана з моменту потрапляння в «систему» ??-10 років, і тільки періоди лікування та перебування в місцях ув’язнення дещо подовжують цей короткий «вік наркомана». Безсумнівно, «шквалу», з яким йде наростання числа наркозалежних у світі, сприяють соціальні фактори – локальні війни, міграція населення, ескалація збагачення наркодиллерів, роль «компенсатора», в якій виступають наркотики в молодіжній субкультурі, вплив рок і поп-музики.

Незважаючи на численні спроби лікувати наркоманію як медикаментозними, так і реабілітаційними засобами, поки ще не знайдено надійних методів, які дозволили б говорити про істотні успіхи у вирішенні цієї проблеми ( І. П. Анохіна у співавт., 1990, Е.А.Бабаян у співавт., 1987).

У завдання даної статті не входить систематичне і фундаментальне викладення історії пошуку засобів лікування наркозалежності. Ми обмежимося лише коротким переліком принципових підходів до вирішення даної проблеми, з метою визначити як позитивні, так і негативні їх сторони, що стали причиною тотальної невдачі більшості з раніше запропонованих методів. Так, І.В.Стрельчуком (1956) був запропонований комплекс засобів лікування опійної абстиненції із застосуванням транквілізаторів, нейролептиків, вітамінів В групи у великих дозах, форсованого діурезу, поряд з психотерапією, спрямованої на ліквідацію потягу до наркотика.

Поряд з позитивними компонентами даного комплексного підходу, незабаром виявилися суттєві недоліки – перш за все пріоритет біологічних способів лікування, упор на ліквідацію абстиненції, із залишенням на другому місці психотерапії, якій автор надавав, в основному, «супутнє» значення, що й визначало її недостатню інтенсивність і, внаслідок цього, неефективність. Наркологічна наука і практика вже пережила «бум» замісної терапії, яка блокує опіатні рецептори (бупріморфін, метадон) вісімдесятих років XX століття, що закінчився фактичним розширенням наркозалежності за рахунок звикання до цих нових речовин. На жаль, і широко рекламовані сучасні медикаментозні препарати типу Антаксон-налоксон дають лише тимчасовий антіабстинентний ефект, нічого суттєво не змінюючи в первинному потязі наркоманів до речовин.

Відома робота групи авторів ( В.С.Бітенскій у співавт., 1989) представила спробу в якійсь мірі ліквідувати недоліки вищевказаних способів. По-перше, був запропонований більш широкий спектр біологічних засобів подолання абстинентного синдрому – гангліоблокатори типу пирроксана, нейролептики азалептінового ряду, карбидин і тимолептики типу сульпириду і амітриптиліну, в поєднанні з аналгетиками (бруфен, амідопірин, анальгін і т.д.). По-друге, використовувався більш широкий набір психотерапевтичних методів – терапія поведінкою, соціальна терапія, груповий та індивідуальний тренінг, психокорекція, кундапіні -йога ( «12 кроків подолання наркозалежності»). Однак і ця робота страждає істотними недоліками: як і у вище зазначених роботах, пріоритет в терапії надається засобам купірування наркоманської абстиненції, а не припиненню взагалі всякого прагнення, потягу до будь-яких наркотичних речовин, крім того, у виборі психотерапевтичних підходів відсутній системний принцип, який міг би істотно змінити якість та інтенсивність психотерапії при наркоманіях на основі відмови від способу життя, вирішення життєвих проблем за допомогою «речовин», що є головним у філософії наркомана.

Відомий також «Спосіб купірування проявів опійного абстинентного синдрому», запропонований Ж.Б.Назаралієевим (патент № 310 Киргизької республіки, 15.05.1998). Він заснований на комплексному-біологічному і психологічному впливі на хворого наркоманією, створенні захисту від наркотичної залежності шляхом нової мотивації. Спочатку проводиться ліквідація наслідків наркотичної інтоксикації, абстиненції, потім використовується атропінокоматозна терапія. Психотерапія, а на завершення курсу -кодування спеціальною сироваткою терміном на 1 рік з її перевіркою, що створює у пацієнта страх смерті від зриву коду.

Разом з позитивними результатами наведеної вище методики є багато свідчень зривів кодування. У автора методу – Ж.Б.Назараліева – зриви кодування були значно рідше, ніж після тиражування його методики шляхом створення дочірніх центрів, в яких учні дискредитували метод, захопившись комерціалізацією. Але найсуттєвіший недолік методики – споконвічне «програмування» зривів кодування його малим терміном – всього на 1 рік, що залишає головну «лазівку» для наркомана – можливість вибору колишнього наркоманського способу життя через короткий термін. Крім того, «провокація» (перевірка дієвості сироватки) проводиться нейролептиками галоперідолового ряду, що по-суті підміняє дійсне переживання страху смерті пацієнтом його «сурогатом». Ще один недолік – вузька направленність методики – тільки проти опійної залежності, адже завдання нарколога – змінити спосіб мислення пацієнта таким чином, щоб ліквідувати в його свідомості всяку тягу до будь-яких наркотичних речовин і їх замінників.

Автор: