Депресія в картині порушень

Найбільш різноманітним за симптоматикою, ступенем вираженості та тривалості виявлявся депресивний синдром. Звертає увагу той факт, що депресія не є такою поширеною, як представляють її самі пацієнти. Слово «депресняк» в лексиконі хворого часто чується поясненням всіх соматичних і психологічних проблем, з проханням невідкладного призначення специфічних ліків (заспокійливих, тих, що піднімають настрій). Депресія в структурі синдрому відміни найбільш характерна при вживанні стимуляторів. Спостерігалась тужлива депресія з адинамією, млявістю, падінням апетиту і втратою ваги тіла. Хворий майже постійно знаходиться в ліжку, відзначалася виражена сонливість з тривалим сном. У цей період найбільш значиме для пацієнтів обмеження здатності отримувати задоволення від навколишнього. Хворі кажуть про неповноцінність власного існування, безвиході, переживають почуття внутрішньої порожнечі і безрадісності. При цьому у них постійно виникають спогади про періоди благополуччя під час прийому психоактивної речовини, що в кінцевому підсумку можуть призводити до її пошуку. Раннє виявлення депресії і обов’язкове призначення антидепресантів (переважно селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну) вдало доповнює психотерапевтичну роботу. Іншим різновидом депресії діагностуємої в постабстинентний період, переважно при опійній залежності, є астено-депресивний стан, що іноді супроводжується ідеями самозвинувачення і навіть суїцидальними спробами, або дисфорічні депресії з переважанням дратівливості, злостивості, істеричними реакціями зі схильністю до аутоагрессіі. В деяких випадках в депресію включалися іпохондричні розлади, і приєднувалася тривога. Хворі несподівано для всіх ставали надмірно турботливими про своє соматичне здоров’я, вимагали додаткового обстеження і з недовірою сприймали задовільні результати аналізів. Переключення пацієнтом скарг тільки на соматичну сферу вимушено зміщувало акцент психотерапевтичної роботи в цьому напрямку і затягувало ефективність комплексу методик. Стійкі і прогредієнтні тривожно-іпохондричні порушення обумовлювали патологічний розвиток особистості хворих і несприятливий прогноз хвороби. Особливо це було очевидним при маревному рівні переживань, хоча марення, здебільшого, не систематизовані, не стійкі, та й самі ідеї перебували на межі надцінних і домінуючих утворень.

Провідне місце в картині непсихотичних порушень в групі спостережуваних пацієнтів займала тривога, представляючи свого роду «психопатологічний фон», на якому розвивалися або посилювалися інші порушення. Виразність тривоги не корелювала з тяжкістю синдрому відміни. Початком її був емоційний дискомфорт, пов’язаний з очікуванням неблагополуччя в соціально-психологічній сфері і зниженою самооцінкою. При надходженні в центр тривога діагностована як епізодична і перший тиждень посилювалася проявами абстиненції. Вона могла підтримуватися і зовнішніми факторами: відсутністю бажаної реакції на перших сеансах групової терапії, нерозумінням з боку близьких, наявністю виявленої супутньої соматичної патології (гепатити, ВІЛ), зневірою в реальне позбавлення від захворювання.

Найбільш рідкісною з емоційних розладів була представлена ??маніоформна симптоматика, яка лише за зовнішніми ознаками нагадувала гіпоманію. Ця схожість стосувалася тільки підвищення настрою і легкої моторної расторможенності. Хворі безтурботні, веселі, рухливі. Уважно придивившись до підвищеного фону настрою, легко переконатися, що їх веселість ніяк не зобумовлена зовнішньою обстановкою, не радує оточуючих. Що стосується фізичної розгальмованості, то в наявності її швидке виснаження (ознаки астенії) без скільки вираженого критичного ставлення хворих до цього факту. У порушеннях мислення простежуються не тільки легка втрата ситуаційного контролю, а й сповільненість, примітивність суджень. Пацієнти дуже легко давали безліч обіцянок, але не виконували їх – це аж ніяк не брехливість, здебільшого, вони просто про них забували. Звертає на себе увагу різке збіднення мови, зникнення з лексикону прикметників і дієприкметникових зворотів. Дана симптоматика значно зменшувалася після виходу з абстиненції, вимагала включення в комплексну терапію нормотиміків.

Автор:

Віталій Іванович Василенко