Глава про те, що хворобі завжди передує особливий стан – наркогенна готовність.

Наркоманія, синдром залежності від легальних (алкоголь) або нелегальних наркотиків, виростає не на порожньому місці. Потрібно чимало потрудитися на ниві родинної педагогіки, аби підготувати грунт для хвороби, аби сформувати у сина або доньки наркогенну готовність – психологічну готовність до прийому алкоголю або інших наркотиків.

Якщо у людини немає наркогенної готовності, вона ніколи не стане хімічно залежною. Як би життя її не било й не кидало, які б жорстокі випробування не випадали на її долю, і, навіть, у випадку найважчої спадковості, її рука не потягнеться за чаркою, за шприцом. В тому і річ, що стреси і спадковість, на відміну від виховання та впливу сім’ї, не є істотними факторами для формування хвороби. Початок наркоманії, алкоголізму завжди слід шукати в дитинстві.

Щоб зробити свою дитину наркоманом чи алкоголіком, треба виховати в ньому егоїзм і прищепити йому помилкову систему цінностей. Егоїстичну особистість вирощують, використовуючи частіше один з двох видів крайнього, дефектного виховання – гіпо-або гіперопіку.

У випадку гіпоопіки батьки мало часу й уваги приділяють своїм дітям, тому що самі зайняті пияцтвом або іншими «важливими» справами. Безпритульний, не знайшовши любові та уваги вдома, шукатиме їх на вулиці. А на вулиці він знайде тільки наркотики і алкоголь. Але гіпоопіка можлива не тільки в сім’ях алкоголіків, а також і в зовнішньо благополучних сім’ях, де батьки зайняті зароблянням грошей, будівництвом кар’єри, гаража, дачі і т.д., а на дитину у них просто немає часу. Вони відкуповуються грошима, велосипедом, іграшками, модним одягом. Але дитині потрібно не це. Їй потрібно, щоб її обійняли, щоб з нею поговорили, щоб її зрозуміли і підтримали, щоб її любили. В умовах дефіциту батьківської уваги та любові виростає егоїст, здатний, як і батьки, займатися тільки собою, а до рідних і близьких виявляє тільки формальну увагу.

При гіперопіці батьки балують дитину надмірною турботою. Все підноситься на блюдечці. Варто дитині тільки пискнути, варто тільки ображено скривити губки, варто проявити найменше незадоволення, ледь виникнуть якісь труднощі, а мама або тато, бабуся чи дідусь вже тут як тут: «Не хвилюйся, я поруч. Я все зроблю за тебе. Я собі в останньому відмовлю, себе не пошкодую, а для тебе все зроблю». У оранжерейно – лелейних умовах важко не стати егоїстом. Проте, зіткнувшись з проблемами дорослого життя, така людина буде абсолютно не готова до їх подолання. Вона буде відчувати емоційні перевантаження, впоратися з якими допоможе алкоголь або інший наркотик. Спасибі батькам.

Однак виростити дитину егоїстом не завжди достатньо для того, щоб вона спилася або стала наркоманом. ( І ми знаємо чимало прикладів з життя, коли егоїст не п’є і не курить, а навпаки, займається фізкультурою і зміцненням власного здоров’я. ) Ще потрібно прищепити помилкову систему цінностей. З цим завданням успішно справляються засоби масової інформації. Вони зображують героя нашого часу як шахрая, який вкрав багато грошей і втік за кордон, як вбивцю з добрим серцем і великою душею, як черству людину, байдужу до чужої біди, як бабія, зрадника дружини та дітей.

Підліток, який прийняв на віру таку систему цінностей, у дорослому житті буде жорстоко розчарований. Він дізнається, що за крадіжку суворо карають, що вбивцю спалюють пекельні муки совісті, що байдужа людина приречена на самотність. Як засіб виходу з душевної кризи, він використовує алкоголь і наркотики.

Автор:

Віталій Іванович Василенко