Відмова від себе як спосіб легкого життя

Глава про підвищення больового порогу, втрати контролю над своїм життям і нав’язливу поведінку співзалежних.

Співзалежність – це дзеркальне відображення алкоголізму чи наркоманії. Якщо при хімічній залежності зростає стійкість організму до алкоголю чи наркотику, то під час співзалежності зростає стійкість до емоційного болю. Співзалежні переповнені, перевантажені негативними емоціями. Здебільшого, дружина і батьки алкоголіка (наркомана) не живуть, вони хворіють. З часом відбувається притуплення болю. Співзалежні відмовляються відчувати, тому що відчувати дуже боляче. Той емоційний біль, який відчувають співзалежні – нестерпний для будь-якої здорової людини. Жодна здорова людина такий біль не винесе. Співзалежні тренують себе, в поганому сенсі цього слова, аж до повної анестезії до емоційного болю.

Ось жінка на прийомі запитує: «А ви не чули, як син мене зараз на ганку лаяв матом в три поверхи?» Та яка ж здорова мати дозволить до себе так ставитись і витримає це? А при співзалежності й не таке доводиться дозволяти і витримувати! Мати алкоголіка шукає співчуття: «П’яний син штовхнув мене, і я зламала ногу. А він потім сміється – це Бог тебе покарав». Та яка ж здорова мати дозволить так з собою поводитися і витримає це? А при співзалежності й не таке доводиться витримувати! Жінка на прийомі скаржиться: «П’яний чоловік роздів мене догола і виштовхав на балкон, а двері замкнув. І я дві години в такому вигляді там стирчала». Та яка ж здорова людина таке витримає? А при співзалежності й не таке доводиться витримувати. Тільки б він не кинув їх, тільки б не позбавив їх можливості піклуватися про нього й контролювати його. За це йому можна все пробачити і все дозволити.

 

Співзалежні хотіли б радіти життю і бути щасливими, але воліють відчувати одні й ті ж самі негативні почуття. Вони просто не бажають помічати, що божий світ гарний, багатий і дивовижний. У них немає на це часу. Співзалежні надзвичайно зайняті іншою, «важливою», на їх погляд, справою. Уся їх увага зосереджена на проявах хвороби. Розуміючи, що чоловік (син) не здатен контролювати свою поведінку, вони беруть відповідальність за його тверезість на себе. Бажання утримати чоловіка (сина) від випивки стає головною та єдиною метою їхнього життя. Але, намагаючись контролювати його, вони припиняють контролювати себе.

Співзалежні безпідставно вірять, що в змозі контролювати все. Вони намагаються контролювати хаос хвороби і вступають в нерівний бій з «вітряками». Чим хаотичніша ситуація вдома, тим більше вони її контролюють, помилково вважаючи, що можуть стримувати пияцтво близької людини, контролювати сприйняття їх іншими людьми через хильне враження, їм здається, що оточуючі бачать їх сім’ю такою, якою вони її зображують. Співзалежні впевнені, що краще за інших знають, як повинні розвиватися події і як повинні вести себе інші члени сім’ї . Вони не дозволяють іншим бути самими собою, а подіям протікати природним шляхом. Для контролю над іншими співзалежні використовують різні засоби – погрози, вмовляння, примус, поради, підкреслюючи тим самим безпорадність оточуючих – «Чоловік без мене пропаде». Вони намагаються контролювати речі, які абсолютно не піддаються контролю зі сторони – тверезість чоловіка (сина). Ось сам він свою тверезість може дуже легко контролювати – пройде лікування та й буде жити тверезо. А на думку дружини чи матері – це не піддається контролю. Величезна кількість часу і сил співзалежні витрачають на закликання жити тверезо, відмовитися від алкоголю або інших наркотиків. Та він і сам собі часом не радий, і сам іноді щиро хоче відмовитися. Але він заплутався і не бачить шляхів вирішення проблеми. Неможливість досягти мети співзалежні розцінюють як власну поразку і втрату сенсу життя. Боячись втратити контроль над ситуацією, співзалежні самі потрапляють під контроль подій або хворих хімічною залежністю. У безплідній, непотрібній і навіть шкідливій боротьбі вони марнують себе емоційно, енергетично й фізично. Хвороба прогресує і сама починає контролювати життя співзалежних, розпоряджаючись їх часом, самопочуттям, ресурсами та іншим.

Власна поведінка співзалежних випливає з переконаності, що саме вони відповідальні за думки, почуття, вчинки інших, за їх вибір, бажання і потреби, за їх благополуччя і навіть за їх долю. Співзалежні беруть на себе відповідальність за інших, але при цьому зовсім безвідповідальні щодо власного благополуччя. А власне життя йде криво і навскіс. Співзалежні погано харчуються, погано одягаються, погано сплять, не відвідують лікаря, не задовольняють власних потреб. Все це дає їм підставу відчувати себе потрібними і незамінними. Зваливши на себе ношу, що їм не під силу, співзалежні втрачають контроль над своїми почуттями, над своєю поведінкою і над всім своїм життям.

 

Поведінка співзалежних стає нав’язливою і визначається прагненням до встановлення нових деструктивних відносин. Як алкоголік або наркоман прагне будь-якою ціною отримати нову дозу алкоголю або наркотиків, так і співзалежні прагнуть отримати нову дозу своєї «отрути» – нездорових відносин.

Ось розповідь дружини алкоголіка: «П’яний чоловік мене побив. Я образилася, зібрала речі й пішла жити до матері. Проходить три тижні. Дзвінок у двері. Відкриваю, а там чоловік. У зубах у нього гвоздика, під пахвами дві палки ковбаси. Він встає на одне коліно і каже: «Пробач, я винен і більше такого не повториться, я взагалі кинув пити. Я тебе люблю, жити без тебе не можу, повертайся до мене». Я розтанула, зібрала речі і повернулася до нього». Навіщо? Адже він же не проходив протиалкогольного лікування! Зрозуміло, що сам він кинути пити не зможе. Значить, через тиждень-два знову піде у черговий запій і знову її поб’є. Так воно і сталося. Вона звернулася за допомогою фахівця після чергового побиття. Це і єпрагнення співзалежних отримати нову дозу своєї «отрути».

Ось інший приклад. Під час переходу в другу стадію хвороби подружні відносини неминуче рвуться. Співзалежна жінка після розлучення з алкоголіком намагається створити нову сім’ю. Вона думає: «Зустріну хорошу людину і буду жити як за кам’яною стіною». А тепер – увага! – Статистика. Колишні дружини алкоголіків у повторному шлюбі в семи випадках з десяти виходять заміж за людину з алкогольною залежністю. Виходить, з вогню та в полум’я. Виходить, шило на мило. Виходить, від чого пішла, до того і прийшла. Та й у тих трьох випадках з десяти, коли співзалежна жінка вийшла заміж за тверезого, потрібно поспостерігати. Якщо вона не змінить себе, то дуже ймовірно, що через п’ять -сім років у нього теж сформується алкоголізм.

Такий вибір співзалежні роблять несвідомо. Це нав’язливе прагнення отримати нову дозу «отрути». Здавалося б, який у цьому сенс. Але сенс є. Через низьку самооцінку співзалежні не відчувають своєї індивідуальної самоцінності і значущості. Вони вважають, що їх не можуть любити просто так. І якщо вони не сподіваються отримати позитивну увагу, тоді прагнуть отримати хоча б увагу негативну. Нехай чоловік лає мене матом, але лає саме мене, а не якусь іншу жінку. Нехай він погано зі мною обходиться, але цим він приділяє мені хоч якусь увагу.