Я одна з тих матерів, які пережили жахливу трагедію – син-наркоман. Від безвиході, від того, що пропала надія на одужання, всередині залишається порожнеча, зневіра і туга. Але не дарма той, хто вірить і хоче будь-що-будь витягнути свою дитину з наркоманського виру, знайде вихід з найважчої ситуації. У нашому випадку такий вихід ми побачили, прочитавши в "Комсомолці" статтю "Наркоманія виліковна". І одразу відправилися в Запоріжжя, в міську лікарню №1, до доктора Василенко, про якого розповідається у статті.
Приїхали трохи розгублені від невідомості. Але співробітники відділення зустріли нас як близьких людей. Відразу відчулося доброзичлива, майже домашня атмосфера. А після першої ж розмови з Віталієм Івановичем Василенко взагалі розсіялися всі сумніви й з'явилася впевненість.
Як все, на перший погляд, виявилося просто! Перший період – дезінтоксикація, на 4-5-ий день – сеанси рефлексотерапії й гіпнозу. Потім – загальнозміцнююче лікування, і у кінці введення "сироватки". Але тільки після самих сеансів, на які допускалися і супроводжуючі пацієнтів, починаєш розуміти, у чому ж полягає унікальність методу. Секрет цей – обдарований Богом людина, що бажає допомогти безнадійним хворим, людина, який жертвує своїм здоров'ям – Віталій Іванович Василенко.
Боляче і сумно дивитися на наших хлопців, які приїхали сюди з усього колишнього СРСР. Це були люди, доведені до крайнього ступеня відчаю, з безнадійними очима, з лякаючою порожнечею в душі. Багато хто вже не раз без особливого успіху лікувався в різних клініках (Бішкек, кращі московські центри і т.д.) і зневірилися отримати зцілення. Але тут, в Запоріжжі, і душею, і серцем відчули: "Нас обов'язково вилікують …" І як радісно було спостерігати, що з кожним днем ??вчорашні "безнадійні наркомани" повертаються до життя: у них світлішали очі, ставав осмисленим погляд, з'явилася впевнена хода, посмішка. А як вони чекали чергового сеансу! Це була головна подія кожного дня. На бесідах з Віталієм Івановичем сльози покаяння та очищення текли й у хлопців, й у батьків.
Це було друге народження наших дітей, і вони, і ми ніколи не забудемо Запоріжжя, першу міську лікарню. Їхали ми щасливі, зі сльозами радості та вдячності на очах. І вивозили з собою здорових, веселих, упевнених в собі та своєму майбутньому дітей.
