Володимир (57 років)

Я навіть думки не допускав, що наш син, якого ми чекали, як продовжувача роду, як спадкоємця, опуститься так низько. Коли я в перший раз (7-8 клас) знайшов насіння конопель у нього в тумбочці і запитав його, що це таке, то він переконав мене в тому, що це треба комусь передати. Я повірив, але підозрював, що це були тільки корінці великого зла. Адже ми вчили своїх дітей довіряти один одному, і самі так жили. Набат тривоги не прозвучав. Інформації про ознаки наркотичного сп'яніння у нас тоді не було, як і думки не було, що син стане наркоманом з великої літери. Якби мені хтось сказав, що з ним буде таке, то я б з цією людиною сильно посварився. Настільки я був упевнений в тому, що ми правильно виховували його. Та й досі я впевнений, що ми виховали хорошу людину. Занадто пізно ми кинулися. Всього лише 3-4 роки тому я почав розрізняти його стан за зовнішніми ознаками (зіниці, поспіх), але було вже пізно. Наркотик зробив свою справу. Почалися спроби вилікувати його. Він жив ??уже зі своєю сім'єю (в будинку навпроти). І Горлівка, і Луганськ, і Донецьк неодноразово. Дружина його нарікала. Зрештою пішла машина, пішла родина (розійшлися). Залишилася тільки лише робота. Але працювати на транспорті в такому стані?!?!?!?! І ось, він, бачачи свій кінець, звернувся за допомогою як вилікуватись від наркотиків. У цей час відношення до нього вже було, можна сказати, ніяке. Хочеш гинути – сам вибрав цей шлях. Напевно, йому стало страшно гинути в такі молоді роки. У розквіті сил. І ось ми тут з останньою надією, що все стане на свої місця. Ось коротко наш шлях до вас. За кожним днем, місяцем, роком – образи, гіркота, сум і розчарування. Не кажучи вже про фінансові та моральні проблеми. Але, як кажуть, надія вмирає останньою!