Віталій (42 роки)

Алкоголь … 25 років, 24 години на добу …

Мій самий «вірний і нерозлучний друг» …

Постійно, крок у крок, плече в плече він поруч, він в мені … з ранку: прощай, зникни, пішов геть! Ввечері: агов? Ти де? Мені без тебе нудно і самотньо, повертайся, «друже»!

І так день за днем, рік за роком …

Ранок … кава з сигаретою, такий знайомий перегар … Гей, «друг», ти ще спиш? Ну поспи-поспи, до вечора.

Раптом, наче блискавка в голові, промінь світла пронизав мозок! Стоп! Так не можна жити далі, досить! Набридло! Не можу, не буду!

Дорожня сумка, перші-ліпші під рукою речі, документи, таксі, вокзал, вагон. Ту-ту …

Ранок … кава з сигаретою, той самий знайомий перегар … А де мій друг?! А-а, все ще спить, він втомився за ніч веселити мене, розважати моїх попутників … добре, розберемося, не в перший раз … Треба їхати.

Клініка, медсестра Наташа. «Дружок» мій прокинувся, підбадьорює, жартує … А у Наташі погляд сумний і жалісливий … Шкодує мене. А що я? Я такий, як завжди, як зазвичай … Я по-іншому не вмію … Я не пам'ятаю себе іншим, без свого «друга» …

Тиждень в клініці пролетів, як одна мить. Я майже перестав згадувати свого нерозлучного «друга» … Де він, може образився на мене? … Ну сердься, ображайся. А мені, поки, без тебе непогано, не самотньо, але часом ти мені снишся … Розберемося …

Пролетів другий тиждень, третій … «Друга» нема й нема … А може я вбив його? Застрелив, повісив або четвертував? Ні, він сам не витримав і здох! Такий «друг» йому став ні до чого, він не дружить з такими, такі йому не цікаві … Краще здохнути! І Слава Богу! Амінь!

Я хочу жити в ім'я себе, в ім'я рідних і близьких мені людей! Хочу жити чесно і відверто, радувати і радіти, дихати і насолоджуватися тверезим життям! Я зможу, бо Я так хочу! І крапка.

Спасибі всім!

Здоров'я, Любові, успіхів і благополуччя!

Мирного неба Вам! Всіх люблю!