– Коли ти у нас був?
– У квітні 2007 року я був в клініці Віталія Івановича і пройшов курс. Я думаю, що я пройшов його добре. Не ухилявся, нічого такого. Потім підшився двома капсулами, приїхав в Мурманськ, і почалися якісь проблеми. Ти потрапляєш в старе коло спілкування, але спілкуватися не можеш – у тебе свій шлях, у них свій, і через це почав випивати. Це тривало протягом місяця, а потім почав реабілітуватися, з мамою контакти почали налагоджуватися, з рідними. Я став зовсім іншою людиною. Рідні мені потрохи почали допомагати. У мене і до алкоголю тяга відпала. Перед цим я розбився на машині, я був п'яний. Два дні був у лікарні. При цьому я був не один. Добре, що близька мені дівчина не постраждала. Потім, пролежавши 2 дні в лікарні, зрозумів, що це не вихід і почав тверезе життя: не курив ні план, ні марихуану, нічого не вживав, ніякі інші наркотики.
– Денис, а ти очікував, що ти так почнеш випивати?
– Ні, навіть якось і не очікував. Це, напевно, як стресова ситуація, коли ти потрапив в ту ж середу і те коло, з яким ти раніше спілкувався, але ти вже по різні сторони барикад. І тому я знайшов інше коло спілкування – дівчина, яка теж була із Запоріжжя. Ми разом почали з пива, потім більш міцні напої – горілка, віскі, коньяк. Ось так разом ми пропили місяць – півтора, і разом й потрапили в аварію.
– Денис, а ось що щодо марихуани? Адже багато хто говорить, що марихуана не наркотик, що куритимуть. Як ти до цього ставишся?
– Я вкрай негативно ставлюся! Навіть коли я ще вживав наркотики, я не курив марихуану, вона мені просто не подобалася. І навіть зараз, коли я перестав вживати героїн і всі інші наркотики, я її не курю. Мені пропонували, але я відмовлявся. Може це тому, що я постійно за кермом. Приїхав, здав на права, вирішив усі питання з машиною. Та навіть не тому, просто самому не хочеться! Навіть приходячи з роботи, випити пляшку пива перед телевізором не хочеться. Немає бажання.
– Денис, коли ти зрозумів, що довіра батьків починає повертатися?
– Десь місяця через півтора. Вони спочатку з якоюсь підозрою дивилися, коли я приходив пізно. Мама підходила і дивилася мені в очі. Мені якось неприємно було, що в мені сумніваються і перевіряють. А потім, через півтора місяці, вона бачить, що я став самостійним, встав на ноги. Мама потім вже перестала перевіряти. Я переїхав, живу зараз в іншому районі, в іншій квартирі, ми знімаємо квартиру з дівчиною, живемо окремо. Вона навіть не переживає, ми зідзвонюємося, я приїжджаю до неї в гості.
– У мене є ще таке питання. Денис, ось хлопці, які кажуть: "Ось, приїду, побачу "стирчака" наколотого і раптом мені захочеться?" Денис, коли ти бачиш наркомана, який уколовся, у тебе яке відношення до цього, що ти відчуваєш?
– Я абсолютно нічого не відчуваю. Я намагаюся не загострювати увагу. Вони проходять як тіні, тобто я їх не бачу, мені не треба їх бачити.
