Методика "лікування смертю" в наркологічній та психотерапевтичнії практиці

В.І.Василенко, С.Н.Бухтій, Е.Р.Гасуль

1 Запорізька міська клінічна лікарня, наркологічний Центр.

 

У практиці лікування хворих на наркоманію застосовувалося чимало методик, які не дають гарантії якого-небудь стійкого результату. Нами пропонується новий підхід, який принципово відрізняється від усіх раніше застосовуваних способів. Ми вважаємо, що подолати наркозалежність можливо тільки адекватним лікуванням, тобто таким, що базується на суперстресовому впливі на психіку хворих наркоманією.

У своїх публікаціях [1, 2] ми вже вказували на застосування психологічного та медикаментозного кодування з подальшою перевіркою дієвості введеної полівалентної сироватки, приготовленої з таким розрахунком, щоб навіть найменші дози наркотиків (двохсота, сота частка морфію чи іншої наркотичної речовини) вивільняли в організмі закодований токсин, що викликає клінічну смерть.

 Зрозуміло, сама перевірка ("провокація"), що проводиться в клініці під контролем лікарів- терапевтів, реаніматологів-хірургів, у присутності психіатрів-наркологів, із своєчасно прийнятими реанімаційними заходами, виключає летальний результат (настання біологічної смерті) і можливі подальші ускладнення, які могли б істотно відбитися на стані здоров'я пацієнтів.

Мета "провокації" - переконати пацієнта в тому, що сироватка, введена в його організм, "прижилася" і діє моментально і смертельно, особливо в тих випадках, коли немає впевненості, що пацієнт, в цілому підготовлений до повної відмови від наркотиків, що не проявить в найближчому майбутньому будь-які коливання в своєму первісному рішенні, чи не спробує перейти на "що-небудь інше" (алкоголь, таблетки, марихуану та ін.)

        Процес кодування, як вказувалося нами раніше в колишніх публікаціях, складається з декількох етапів:

"Визначення готовності до кодування. Воно проводиться у вигляді заключення консиліуму лікарів-фахівців - бригади, що складається з психотерапевтів-психоаналітиків, хірургів- реаніматологів, інтерністів, що безпосередньо обслуговують пацієнтів. Враховується як психічний, так і соматичний стан пацієнта безпосередньо перед кодуванням, - впевненість у своїй відмові від наркоманського способу життя, відсутність "лазівок" у свідомості для наркотиків в майбутньому, добровільна згода на кодування і його терміни, стан серцево-судинної системи, відновлення функцій печінки та інших органів, стан вищої нервової діяльності, що визначається об'єктивно за даними ЕЕГ, РЕГ, КТМ, МЯР та інш.

Крім об'єктивних методів визначення готовності пацієнта до кодування, проводиться "ступеневе" анкетування пацієнтів (на самому початку лікування, в середині, а потім безпосередньо перед кодуванням), причому пацієнт заповнює анкету, в якій висловлює своє суб'єктивне ставлення як до власної готовності (вказуючи своє ім'я), так і до готовності інших пацієнтів (анонімно). Досвід застосування анкет такого роду показав вирогідність ( при крос-дослідженнях) досить об'єктивного судження про ступінь підготовленості як кожного з пацієнтів, так і всієї групи до проведення кодування.

"Розписка пацієнта на спеціальному бланку, в якому зазначено, що при введенні полівалентної сироватки пацієнт на той термін, що був визначений лікарем з його згоди і згоди його рідних, пориває з наркотиками, будучи попередженим, що при найменших його дозах під час зриву кодування, настане моментальна смерть або смертельні ускладнення через короткий час після прийому наркотику. Причому, у випадку полівалентної сироватки, це стосується будь-яких наркотиків (опіатів, кокаїну, ефедрину, марихуани і т.д.)." Введення в брюшну стiнку від 10,0 до 20,0 мл полівалентної сироватки, що відповідає термінам кодування від 3- х до 6 -ти років. Кількість введеної сироватки залежить від ступеню психологічної та соматичної підготовленості пацієнта (про що вже було сказано вище). Малі дози, розраховані на 1 рік або навіть кілька місяців, використовуються при соматичних протипоказаннях або недостатній псіхологічній готовності до кодування. Сама процедура кодування і наступні дні її асиміляції в організмі хворих також є потужним психотерапевтичним прийомом, тому що нерідко спостерігаються побічні ефекти у вигляді психо-соматичних супутних симптомів (субфебрилітет, астенія, відчуття, що нагадують "ломку", іноді зорові і слухові обмани сприйняття, безсоння тощо), які роз'яснюються пацієнтові, як прояви реакції на введену сироватку залишків "шлаків", наявних в організмі у зв'язку з порушеним наркотиками обміном речовин.

ПРОВОКАЦІЯ (перевірка дієвості кодуючої сироватки) проводиться, за згодою пацієнта і його рідних, бригадою лікарів, в яку входять фахівці різних профілів: хірург-реаніматолог, терапевти, неврологи, психіатри, спеціально навчені і підготовлені медичні сестри. Процедура проводиться в спеціальному реанімаційному блоці клініки, що оснащений необхідною діагностичною та лікувальною апаратурою, засобами швидкої медичної допомоги (апарат штучного дихання, кисневі балони, інтубатор, дефібрилятор, монітор для динамічного контролю АТ, рівня насичення крові киснем, частоти пульсу, ЕКГ, апарат електровідсмоктувача, серцеві, гангліо-блокуючі, поляризуючі суміші, церебролізин, актовегін, пірацетам в ампулах, кавінтон, адреналін та інші засоби реанімації. У момент введення пацієнтові, закодованого від наркотиків, мікродози того наркотичного засобу, проти якого він закодований, протягом хвилини або, поступово через кілька хвилин, настає зупинка серцевої діяльності та дихання, - стан клінічної смерті. Завдяки негайним заходам реанімації хворий в короткі терміни виводиться з цього критичного стану. Триваліше, від 30 хвилин до декількох годин, тримаються паралічі кінцівок (геми- та парапарези), залишкові явища агнозії, афазії (не впізнавання рідних, медперсоналу, амнезії (ретро-, кон- та антероградної, іноді з явищами функціональної амнезії, пацієнт на запитання про дату надходження в даний стаціонар називає дату початку вживання наркотиків, що говорить про велику емоційну важливість для даної особистості моменту "краху", "надлому" у його біографії...). Ці побічні явища проходять безслідно в результаті інтенсивної відновлювальної терапії. В моменти, хронологічно відповідні часу перебування пацієнта в стані входу і виходу з клінічної смерті, іноді переживається феномен "проходження тунелю" - галюцинаторні образи "життя після смерті", під час бачення яких хворий спілкується, як з живими, зі своїми раніше померлими рідними та іншими особами, "рухаються до виходу з тунелю" або переживають кошмари, які викликають жах, страх смерті. Саме ці феномени різко підвищують в оцінках хворого значимість справжнього життя, на противагу колишнім наркоманським ілюзорним "цінностям", "кайфу".

Наш досвід застосування провокацій після кодування (у 358 проведених випадках) показав ряд переваг перед простим кодуванням, без подальшої перевірки:

1. Пацієнти, що пройшли провокацію, які пережили страх смерті, гостріше відчувають своє "друге народження", найточніше цей стан "нової ціни життя" визначив один з хворих, який сказав після провокації своїм друзям: "вмирати було страшно, але ще страшніше було ПОМЕРТИ!"

  2. У свідомості й підсвідомості пацієнта, що пройшов провокацію, міцніше закріплюється розуміння невідворотності смерті після "зриву" кодування.

 3. Стан ейфорії, часто виникає після проведеної провокації, створює додаткові фактори відчуття "другого народження", підкріплюючи рішучість повної відмови від будь-яких наркотиків.

 4. У нашій практиці досить частим позитивним наслідком провокації була відмова пацієнтів, раніше схильних до зловживання алкоголем, не тільки від наркотичних засобів, але і від вживання спиртних напоїв, без застосування спеціальних лікувальних заходів (підшивки еспералі і т.д.).

    Успішність проведеного комплексного лікування (85,4 % повної та стійкої відмови від наркотиків усіх пролікованих хворих) свідчить про правильність обраного підходу до терапії наркозалежності. Більше того, ми маємо в своєму розпорядженні спостереження, коли методика "лікування смертю", вперше у світовій практиці, була застосована нами в разі важкого невротичного розладу, що клінічно проявлявся в комплексі "нервова анорексія-булімія", що не лікувався протягом багатьох років, і призвела до повного одужання. У зв'язку з унікальністю даного випадку наводимо коротку виписку з історії хвороби цієї пацієнтки (за вимогою деонтології та етики паспортні дані змінені).

Пацієнтка Емма Д. ,22 роки, студентка університету, громадянка Німеччини, надійшла в нашу клініку вперше 12.02.2002 року. Пред'являла скарги на "напади" голоду, що періодично з’являються, під час яких нестримно прагне "нажертися", причому "спустошує весь холодильник", а незабаром після такого ексцесу викликає у себе блювоту і звільняється від усієї їжі, яку вона з’їла. Постійно зайнята тим, що стежить за власною вагою, боїться погладшати, при найменших ознаках "надлишкової" ??на її думку (понад 45 кг) ваги вживає термінових заходів схуднення - починає бігати, ходить в спортзал, басейн, "доводить себе до знемоги ".

  Періодично наступають виражені спади настрою, з суїцидальними думками (спроб не було), ці стани пом'якшуються антидепресантами (амітриптилін). Пацієнтка критично ставиться до своїх розладів, але "нічого не може з собою вдіяти". Анамнез життя: спадковість психічними захворюваннями не обтяжена, народилася в сім'ї інтелігентів (батько - архітектор, за характером стриманий, інтроверт, мати- економіст, працівник сфери харчування, емоційно - лабільна, недовірлива). Пацієнтка в сім'ї - єдина дитина, завжди була під надмірною опікою матері.

  Ранній розвиток без особливостей. Родом з Росії, до 11 років проживала з батьками в Тулі, потім сім'я емігрувала до Ізраїлю, де спочатку зіткнулася з труднощами побутового, мовного характеру. Дівчинка з перших днів нового життя відчувала ностальгію за

Батьківщиною, в гімназіях, які доводилося міняти у зв'язку з переїздами, не складалися відносини з однокласниками, була відгороджена, замкнута. Рано виявилися музичні здібності, паралельно з навчанням в гімназії закінчила музичну школу, збиралася вступати до музучилища. Перший сексуальний досвід - в 16 років, з однокласником гімназії. Заміж не виходила (в силу хвороби вважала себе "неповноцінною"), мала тривалий інтимний зв'язок з одруженим чоловіком старше її на 40 років, приховувала це від рідних і близьких. До моменту вступу в клініку проживала спільно з батьками.

  Анамнез хвороби: мати характеризує хвору, як "дуже вразливу, раниму з раннього дитинства, дуже здатну". В п’ять років навчилася читати і писати, з цього ж часу проявляла інтерес до малювання, музики. Разом з тим була хворобливою дитиною, були частими простудні захворювання. До 11 років (до еміграції в Німеччину) ніяких клінічних відхилень з боку психіки не спостерігалося. Вперше психічні порушення з'явились у період після переїзду до Німеччини. На рубежі 11-12 років з'явився страх погладшати (нібито після зауваження одного з товаришів по навчанню в її класі про те, що вона "товста".) З цього часу і до теперішнього моменту постійно стежила за своєю вагою, стани різкого обмеження в їжі, аж до повного багатоденного голодування, змінювалися булімічними нападами, з нестримним поїданням великої кількості продуктів (мати говорила, що "не встигала завантажувати холодильник, так швидко вона його спорожняла").

Проходила лікування в кращих приватних клініках Німеччини, постійно приймала транквілізатори і антидепресанти, проходила масивну психотерапію (гіпноз, медитації, групову та індивідуальну психокорекцію, психоаналіз), лікування проходила і амбулаторно, і стаціонарно, але виходив лише короткочасний ефект, протягом не більше одного-півтора місяців, а потім знову поверталася колишня симптоматика. У цей період дуже багато музикувала, займалася колекціонуванням аудіодисків, аудіокасет.

Коли мати випадково отримала інформацію про нашу клініку, зв'язалася з нами по телефону і отримала згоду на приїзд для проходження курсу лікування, хоча і не за "профілем" нашого Центру.

      Клініка і перебіг захворювання.

 З моменту надходження до Центру легко входила в контакт з лікарями і персоналом, була привітна, широко спілкувалася з пацієнтами - наркоманами, слухала аудіодиски (головним чином, класичні твори Бетховена, Баха, Генделя, Глюка). При психологічному дослідженні виявлено ознаки "лідерства", бажання бути в центрі загальної уваги (психосоціометричний тест), при тестуванні професійної орієнтації виявлена ??схильність до психологічних наук, лікування. Підвищено індекс агресивності. У процесі лікування легко входила в стан трансу на сеансах суперстрессового гіпнозу, під час холотропного дихання відзначалися образи дитинства, разом з переживаннями, пов'язаними з її проблемою (часто бачила продукти харчування, відчувала огиду до них).

  Незважаючи на проведене лікування (суперстрессовий гіпноз, при вираженому раппорті до гіпнотизера, з явищами трансферу, тіопентал-кофеїнове розгальмовування, курс наркопсихотерапії, транквілізатори і антидепресанти - амітриптилін, продеп, флуанксол, курс холотропного дихання, психокорекційна, психоаналітична робота з хворою (гештальт-терапія, трансактний аналіз, психодрама, НЛП та інш.) протягом майже двох місяців вдалося лише пом'якшити симптоматику анорексії - булімії: напади стали

рідшими, настрій вирівнявся, сама хвора відзначала суб'єктивне поліпшення, могла стримувати наступ нападів булімії-анорексії, будувала цілком реальні плани на майбутнє - вчитися, працювати, перервати "ненормальний" зв'язок з літнім "бойфрендом". Однак до кінця проведеного курсу знову стали повторюватися і частішати напади, які вкрай засмучували хвору, знову з'явилися суїцидальні думки, істеричні напади. Сама звернулася до лікаря з проханням провести їй провокацію ( "бачу, як наркомани перебудовують всю свою психологію, стають іншими людьми").

       Враховуючи стійкість симптоматики булімії - анорексії, неефективність раніше проведеної терапії, наявність ознак прогресуючого невротичного розвитку з вмістом булімії - анорексії, незвичайність ситуації, особистісні особливості хворої, наявність в минулому і актуальних в даний час суїцидальних думок, було прийнято нестандартне рішення - провести сеанс "провокації". З цією метою хворій була введена невелика доза сенсибілізуючої антинаркотичної сироватки і наступного дня введена сота доза промедолу. Миттєво настав стан клінічної смерті, з якого хвора була виведена протягом 1 хвилини, більш тривало ( до 6 -ти годин) трималися парези рук і ніг. Будь-яких наслідків для соматичного і неврологічного стану хворої не відзначалося.

   Весь відновний період (два тижні) була в гарному настрої, повністю позбулася нападів булімії - анорексії, розповідала, що в період перебування в стані клінічної смерті "рухалася через тунель", "повернулася до Тули, побачила себе над кладовищем, але страху не відчула". Після виписки зі стаціонару і повернення до Німеччини перші два тижні була в стані повної ремісії, вперше за багато років була вільна від нападів булімії, жила окремо від батьків, як і намічала раніше, готувалася влаштуватися на роботу, продовжити навчання. Сумувала за клінікою ("з усіма зріднилася, хочеться побачитись"), дзвонила лікарям в Запоріжжя ("мені тільки б почути ваші голоси"). Такий стан тривав два місяці, а потім, без будь-яких додаткових стресових факторів, настав рецидив захворювання, проте, в більш легкій формі - напади булімії - анорексії стали менш інтенсивними, відзначалися не щодня, як було раніше, а 1 раз на 2-3 тижні, легше справлялася з ними, не припинила працювати та вчитися. По телефону повідомила лікарям нашої клініки про бажання взяти повторний курс терапії. Після отримання згоди приїхала самостійно в Запоріжжя, поступила в клініку 29 серпня 2002. 11 вересня 2002 проведена повторна "провокація" після сенсибілізації антинаркотичною сироваткою. Цього разу стан клінічної смерті було купіровано з подальшими тривалими (до 20 годин) геми- парапарезами кінцівок, згодом безслідно зниклими через добу. Хвора розповіла, що в період перебування в стані клінічної смерті знову, як і в перший раз, була в "тунелі", "зависла над могилою", і раптово дуже гостро відчула страх смерті. Заявляла про те, що "всі попередні проблеми, негаразди, страхи, невдачі, все, чому надавала раніше значення у своєму житті, як непрохідним перешкодам, всі свої побоювання погладшати, ніщо порівняно з тим, який неймовірний страх втратити своє єдине життя я випробувала!" Весь подальший реабілітаційний період пройшов без ускладнень. Після виписки додому і до теперішнього часу хвора повністю здорова, живе з батьками, навчається і працює, є близький друг, планує пов'язати з ним своє подальше життя, зрідка відвідує в Німеччині реабілітаційний центр, для " підтримки", кілька разів протягом року (давній анамнез), багато подорожувала в різних країнах, приїжджала в Запоріжжя, виявила повне позбавлення від захворювання ("проблем з харчуванням не існує").

ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЛІКУВАННЯ ТА ВИСНОВКИ.

  У наведеному клінічному спостереженні мова йде про стійкий, практично нелікований протягом багатьох років випадок Anorexia nervosa у дівчини з рисами мозаїчної аномалії характеру (поєднання рис істеричності, ананкастичності, циклоїдності, емотивності у особистості, без сумнівів, обдарованої, з великими художніми та музичними здібностями). Клінічно основною симптоматикою була психологічна роздвоєність хворої - з одного боку, їжа представляла для неї безперечну цінність, що проявлялася у нападах булімії, з іншого - бажання позбутися "зайвої ваги" (анорексія, з штучним викликанням блювоти), а потім - постійне повернення до цього "тандему" - так звана borderline - anorexia, прекрасно описана і проаналізована авторами[ 3,4,5,6 ].

  Предиспозиція у хворої визначалася, крім зазначених вище особистісних особливостей, ситуацією гіперопіки владної, авторитарної матері і пасивністю інтроверта - батька, провокували хворобу зламні моменти при переїзді до Німеччини (що самою матір'ю згодом були визнані дуже болючими для дівчинки), натяки товаришів по навчанню на те, що хвора - "товста", явно інфантильна сексуальність, що виразилася в тривалому зв'язку з "бойфрендом" старше її власного батька (явна "заміна батька" за комплексом Електри!). Стійкість перебігу і складність генезу захворювання в даному випадку визначила його фактичну некурабельність. І тільки поєднанням психоаналітичних методів з суперстрессовим гіпнозом за методикою В.І.Васіленко, невеликих доз антидепресантів, холотропного дихання, наркопсихотерапії вдалося дещо пом'якшити стан хворої і створити передумови для її подальшого одужання. Однак тільки завдяки "терапії смертю" вдалося, за два, протягом півроку, сеанса, домогтися стійкого і повного виходу з хворобливого стану, що зберігається протягом більше року за даними катамнеза.

ВИСНОВКИ:

1. "Провокація", або "терапія смертю", є потужним психотерапевтичним засобом лікування хворих з наркозалежністю;

2. "Терапія смертю", при всій екстремальності її проведення, є засобом вибору при труднокурабельних випадках інших психічних розладів невротичного і прикордонного рівня, зокрема, виявилась ефективною у важкому, некурабельному випадку нервової анорексії.

3. "Епатажність" методу "терапії смертю" ліквідується з дотриманням всіх заходів реанімації, забезпеченням практичного захисту хворого від можливих ускладнень.