Психологічні аспекти профілактики наркозалежних

Психологічні аспекти профілактики наркозалежних, а також успіх соціальної реабілітації наркозалежних, складаються насамперед з визначення феномена психологічної готовності до вживання психотропних речовин, тобто таких психологічних особливостей людини, які є свого роду "слабкою ланкою" в процесі соціалізації особистості. Саме ці психологічні особливості провокують людину на відхід від реальності при першому ж зіткненні з труднощами.

Пошуки "структури" особистості наркомана, спроби виявити специфічний "профіль" особистості, схильної до вживання психотропних речовин, - надзвичайно складне завдання. Дослідження такого роду проводилися в основному зарубіжними вченими із застосуванням багатьох особистісних тестів. І результати показали, що існує ряд спільних рис, властивих людям, які зловживають наркотиками. Це слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до всіляких несприятливих впливів, невміння долати труднощі; емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фруструючу ситуацію, невміння знайти продуктивний вихід з психотравмуючої ситуації.

Неважко помітити, що ці риси властиві не тільки наркоманам, а й просто людям, погано соціально адаптованим.

Отже, потяг людини до вживання психотропних речовин - ознака більш глибокого особистісного неблагополуччя. Основою цього симптому є психологічна готовність особистості до їх вживання. Формуючись повільно, поступово, ця психологічна готовність реалізується при першій же можливості, тобто у разі виникнення відповідної ситуації.

Сутність психологічної готовності до вживання психотропних речовин складається в нездатності адекватного сприйняття психотравмуючих життєвих ситуацій, адекватного ставлення до людей і до самого себе, правильної регуляції своєї поведінки. Представляючи собою поєднання певних особистісних особливостей, що перешкоджають нормальній соціальній адаптації індивіда, психологічна готовність до вживання психотропних речовин не завжди проявляється, перебуваючи наче в прихованому (латентному) стані. Вона актуалізується в ситуації ускладнення задоволення значимих соціальних потреб людини.

Відомо, що людина робить будь-які дії і вчинки тому, що у неї виникає потреба, яка вимагає свого задоволення. Іншими словами, діяльність людини детермінована її потребами. Незадоволеність потреб викликає емоційну напругу, оскільки відбувається наче блокування психічного акту.

 

Результат може бути двояким: або це стимулює прискорений розвиток особистісних властивостей і вирішення протиріч, тобто перехід людини на більш високий рівень саморегуляції (це спостерігається у випадку продуктивного виходу з фруструючої ситуації), або (якщо емоційна напруженість занадто велика, а людині властива особистісна незрілість) відбувається зрив, дезінтеграція всіх функцій. Для запобігання такої дезінтеграції існує психологічний захист. Якщо цей захист виявляється безуспішним, тоді виникає невроз.

Центральною характеристикою фрустраційної поведінки виступає втрата суб'єктом первісної мети. Однак це не означає, що дії суб'єкта обов'язково позбавлені будь-якої цілеспрямованості. Його поведінка може містити деяку мету (скажімо, більше вразити суперника під час фрустраційно спровокованої сварки). Важливо те, що досягнення цієї нової мети позбавлене сенсу щодо вихідної мети чи мотиву даної ситуації.