Профілактика наркоманії в навчальних закладах

Особливості профілактики наркоманії в навчальних закладах

У 1990 році ВООЗ підтримав ідею розподілу всіх профілактичних дій з профілактики наркоманії на первинні, вторинні, третинні.

Первинна профілактика: дії виконуються в здоровому середовищі. Завдання: попередження немедичного вживання наркотичних речовин будь-якою особою.

Вторинна профілактика: робота з контингентом підвищеного ризику, тобто створення різних перешкод того чи іншого процесу. Завдання: раннє виявлення і активне лікування осіб, які вже вживають наркотики, але ще не мають залежності, а також комплекс заходів щодо інформування цього контингенту і його оточення.

Третинна профілактика: лікування (адаптація учасників подій до вже існуючої проблеми, корекційний вплив). Завдання: допомога особам, які мають наркотичну залежність.

Первинна і вторинна профілактики є саме тими видами робіт, які повинні починати здійснюватися ще в навчальних закладах.

Система заходів з первинної профілактики наркотичної тенденції серед учнів:

 

  • виділення із загального контингенту особистостей так званої “групи ризику”;

  • проведення цілеспрямованих профоглядів;

  • активна протинаркотична пропаганда;

  • створення атмосфери нетерпимості відносно можливої ??наркотизації в усіх навчальних закладах.

 

У позаурочній виховній роботі з попередження наркоманії серед учнів рекомендується використовувати такі форми роботи, як лекції, бесіди, усні журнали, диспути, обговорення книг, фільмів, вистав, вечори та зустрічі з психіатрами – наркологами.

З метою полегшення проведення активних форм профілактики наркоманії необхідно використовувати спеціальні програми.

Такі методи профілактики як спостереження, анкетування, бесіди слід проводити регулярно, поступово накопичуючи дані про осіб, про прояв тих чи інших їх якостей, різних ситуацій протягом значних відрізків часу. У психологічній практиці залежно від конкретних умов, можуть бути використані різні види бесід:

 

  • діагностичне інтерв’ю. Це найбільш поширений вид бесіди, який використовується в комплексі з іншими методами діагностичного характеру. Основна мета полягає в отриманні різноманітних даних про властивості особистості та особливості психічного розвитку;

  • психотерапевтична бесіда використовується для надання психологічної допомоги;

  • стандартизована бесіда, яка будується за чітко визначеним сценарієм і заздалегідь розробленим планом;

  • вільна бесіда, під час якої психолог може міняти тактику ведення в залежності від ситуації.

Дуже важливо, щоб програми з профілактики зловживання наркотиками були диференційованими за статтю та віком, цільовими ( для дітей дошкільного віку, школярів, коледжів, учнів, студентів та інших груп молоді). Вони повинні органічно вписуватися в навчально – виховний процес. Профілактична робота полягає у розвитку віри людини в свої сили, підтримки позитивної самооцінки, формуванні комунікативних навичок, подоланні соціальної ізоляції, навчанні гнучкості та терпимості в конфліктних ситуаціях, формуванні навичок виходу зі стресу і конструктивного вирішення проблем, розвитку сфери почуттів і підтримки процесів самовизначення і самореалізації. Роботу повинні проводити фахівці, які отримали теоретичну і практичну підготовку в проведенні тренінгів та індивідуальних консультацій. І.А.Логінов, А.Е.Бобров, Н.Б.Романцева виділяють основні напрямки профілактичної роботи зі студентами та педагогами вузів:

 

  • роз’яснювальні та просвітницькі заходи (лекції, семінари, виступи по радіо, статті в газеті), спрямовані на інформування про руйнівні наслідки зловживання психоактивними речовинами, причини наркотизації, симптоми залежності, лікування наркоманії;

  • виявлення за допомогою щорічних диспансеризацій і вибіркових обстежень студентів групи ризику (з наявністю ознак психічної дезадаптації, асоціальної або ризикованої поведінки; несприятливих сімейно – побутових та економічних умов; несприятливою спадковістю; об’єктивних ознак прийому наркотиків);

  • психопрофілактична і психокорекційна робота із студентами, що входять до групи ризику: індивідуальне динамічне спостереження, здійснення повторних обстежень, проведення індивідуальної або групової психотерапії, фармакотерапії, а також залучення їх родичів і близьких.