Глава про те, чому співзалежні не хочуть радіти життю і бути щасливими людьми.

Через низьку самооцінку в  співзалежних переважають негативні почуття: сором, почуття провини, ненависть, страх та ін.

Чого соромляться співзалежні? Багатьох речей, але найбільше соромляться проявів хвороби у близької людини. Ось на прийомі дружина пацієнта: «Мені так соромно. П'яний чоловік бігав в одних трусах перед будинком. Його всі бачили!»-«Але вашого сорому тут немає. Це ж не ви бігали в такому вигляді, а він. От нехай йому і буде соромно».

Мама пацієнта розповідає про сина :«Він напозичав грошей на горілку у сусідів, а я потім ходжу і зі своєї пенсії роздаю борги».

- Але навіщо ви це робите? Ви розумієте, що самі фінансуєте його пияцтво? Ви самі створюєте умови для його хвороби».

- Як я можу не робити цього? Мені ж соромно перед сусідами. Я з ними пліч -о-пліч прожила 20 років.

- Вашого сорому тут немає. Якщо ви зайняли і не віддали, то вам повинно бути соромно. Але ви не займали тих грошей. От нехай йому і буде соромно. Нехай сусіди скажуть йому все, що про нього думають. Їм треба вжити заходів для повернення боргу або робити так, щоб це більше не повторювалося.

Але через низьку самооцінку у співзалежних надмірно висока залежність від думки оточуючих: «Якщо мій син буде валятися п'яний на сходах у під'їзді, то що про мене подумають сусіди?» Та яка різниця, що вони там подумають. Вони люди різні, а значить, подумають по-різному; один так, інший по-іншому. На всіх не догодиш. Треба бути собою і радіти життю незважаючи ні на що. Ви народжені для щастя, так будьте щасливою людиною. Пам'ятайте, смуток - тяжкий гріх. Але співзалежні загрузли в цьому гріху по саму маківку.

 

Почуття провини є у кожного співзалежного. У словах співзалежних часто присутня певна ступінь обов’язку: «Я повинна нести цей хрест», «Я повинна піклуватись про нього. Він же мій син», «Я повинна врятувати сина (чоловіка)». Але завжди, коли співзалежний говорить «я повинен», він вважає, що повинен комусь. Ніколи співзалежний не скаже, що повинен щось для себе. Через низьку самооцінку і почуття провини він вважає себе недостойним радості і щастя. Коли він витрачає на себе гроші або дозволяє собі якісь розваги, він відчуває провину. А чому б не сформулювати повинність інакше: «Я маю зайнятися задоволенням своїх потреб», «Я маю радіти життю і бути щасливою сьогодні, завтра і завжди, незважаючи на помилки і поведінку мого сина (чоловіка)». Але співзалежні не можуть собі дозволити цього. У цьому випадку доведеться взяти відповідальність за події в житті на свої плечі, а також не вдасться виправдати свої власні невдачі пияцтвом чоловіка: «От якби він не пив, ми б так добре жили!» Але хто ж вам не дає жити так добре, незалежно від того, буде він пити чи ні? Співзалежні самі собі цього не дозволяють.

Розмовляю з батьками мого пацієнта. Йому 28 років, має дві вищі освіти. Ніде не працює, п'є горілку, неодружений, живе з батьками: тато - інженер, мама - вчителька. Батько заявляє: «У матері точно є співзалежність (у себе він її поки не помічає). Вона приготує дві котлети. Одну покладе мені в тарілку. А іншу - в тарілку сина. А сама сидить, порожні макарони їсть. До того розпестила сина, що він навіть малого собі зробити не хоче. Кричить з кухні: «Мам, намаж мені бутерброд! » - Мама кидає всі справи і біжить доглядати за 28 -річним синулею».

Це і є почуття провини, що виникає через низьку самооцінку батьків.

Почуття ненависті до близької людини з'являється у співзалежних з часом ускладнення хвороби. У дружини любов перетворюється на ненависть до чоловіка при переході з першої у другу стадію хвороби, коли неминуче рвуться подружні стосунки. А у мами любов переходить у ненависть до середини другої стадії хвороби, коли батьки обов'язково відмовляються від сина. Це клініка хвороби неминуча, якщо хворобу не лікувати.

Від любові до ненависті один крок, а від великої любові, як це буває при співзалежності, до великої ненависті не крок,а якихось півміліметри. Мати пацієнта розповідає: «Коли син приходить додому п'яний, я починаю кричати:

- Та що б ти здох, та що б ти помер! - Прикриває рот долонями. - Як же я можу вимовляти такі слова? Як вони злітають з вуст? Це ж гріх!» А це сліпа материнська любов, яка довела сина до хвороби і не дає їй згаснути, переходить у ненависть.

Але найбільше і особливе місце в почуттях співзалежних займає страх. Страх втратити зарплату сина або чоловіка. Страх втратити квадратні метри житла, якщо він проп'є квартиру. Але найбільший страх втратити близьку людину. Страх панічний, болісно виражений і, найчастіше, абсолютно не обгрунтований. Спробую довести це.

Зарплату хімічно залежний втратить неминуче, якщо не буде лікуватися. Його обов'язково звільнять з роботи. І треба бути готовою до цього. Так, доведеться важко. Але не буде грошей на хліб з маслом, будуть гроші на хліб з сіллю. Адже ви себе і дітей прогодувати зможете, ви ж здорові. А ось годувати п'яницю - чоловіка (сина), який ухиляється від протиалкогольного лікування, ви не зобов'язані. Якщо ви займете саме таку позицію, то для нього втратити роботу стане набагато страшніше. У нього не буде грошей не тільки на горілку, але навіть на скоринку хліба. І тоді йому доведеться задуматися, а чи подобається йому таке життя? А може краще пройти лікування, кинути пити, повернутися в сім'ю і жити для своїх близьких?

 

Житло при хімічній залежності пропивають зазвичай до кінця другої стадії хвороби. Третя стадія - це бомжі на вокзалі. Треба це передбачити і постаратися переписати квартиру на себе, на дітей і близьких. Але навіть якщо це не вдасться, який сенс страждати від речей, які справдяться так чи інакше, незалежно від самого суворого контролю з вашого боку? Ну нехай поживе з бомжами, нехай впаде на саме дно - це дасть йому сили відштовхнутися і виплисти на поверхню, повернутися до нормального життя. Зрештою, що таке квадратні метри, коли мова йде про саме життя людини? Життя людини незмірно дорожче будь-яких квартир. Хай буде він живим - здоровим, заробить собі окреме житло. І не гірше, ніж було, а краще. У той же час, якщо чіплятися за квадратні метри і з цієї причини не робити достатніх заходів для протверезіння близької людини, ви в результаті втратите її, та ризикуєте розплатитися за це здоров'ям своїм та інших членів родини, а можливо, й життям.